Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом акціонерного комерційного банку "Золоті ворота" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У грудні 2007 року акціонерний комерційний банк "Золоті ворота" (далі – АКБ "Золоті ворота") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначав, що 17 квітня 2007 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав у власність 55 000 доларів США для споживчих потреб, які зобов`язався повертати частинами та сплачувати 10,8 % річних за користування кредитом відповідно до графіка погашення заборгованості до 25 числа кожного поточного місяця.

Одночасно для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та банком укладено договір застави рухомого майна, за умовами якого ОСОБА_1 передав банку в заставу транспортний засіб марки "MERCEDES BENZ 400", а банк набув права у випадку порушення ОСОБА_1 зобов`янь за кредитним договором самостійно звернути стягнення на предмет застави.

У зв`язку з недотриманням відповідачем графіку погашення заборгованості за кредитним договором 4 жовтня 2007 року приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на заставлене майно.

Посилаючись на те, що відповідач не дотримався встановленого кредитним договором графіку платежів, у зв`язку з чим виникла заборгованість щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів, пені та штрафу; у порушення умов договору застави надав без письмової згоди банку право користування заставленим транспортним засобом з метою подальшого продажу третій особі ОСОБА_2, що призвело до неможливості задоволення вимог за рахунок предмета застави, просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 54 617 доларів США заборгованості по сплаті кредиту та процентів за користування кредитом, 3 645 грн. 19 коп. пені, 1 700 грн. на відшкодування витрат по сплаті державного мита за вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на заставлене майно та судові витрати по справі.

Рішенням Тисменицькогого районного суду Івано-Фраківської області від 2 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 2 жовтня 2008 року, у задоволенні позовних вимог АКБ "Золоті ворота" відмовлено.

У касаційній скарзі АКБ "Золоті ворота" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем обрано спосіб захисту порушеного права через вчинення 4 жовтня 2007 року виконавчого напису про звернення стягнення на заставлене рухоме майно згідно договору застави, який ніким не скасований, залишається чинним і може бути повторно пред`явлений до виконання протягом трьох років.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що 17 квітня 2007 року між АКБ "Золоті ворота" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк передав у власність ОСОБА_1. 55 000 доларів США для споживчих потреб, а він зобов`язався повертати їх частинами та сплачувати 10,8 % річних за користування кредитом відповідно до графіка погашення заборгованості до 25 числа кожного поточного місяця. Одночасно для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та АКБ "Золоті ворота" укладено договір застави рухового майна, за умовами якого ОСОБА_1 передав банку в заставу транспортний засіб марки "MERCEDES BENZ 400", а банк набув права у випадку порушення ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором самостійно звернути стягнення на заставлене майно.

У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 графіку виконання зобов`язань за кредитним договором, 4 жовтня 2007 року приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на заставлене майно – автомобіль "MERCEDES BENZ 400".

Під час примусового виконання виконавчого напису нотаріуса встановлено, що заставлене майно, на яке необхідно звернути стягнення, відсутнє.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів.

Відповідно до п. 3.2.5 укладеного сторонами договору про надання кредиту від 17 квітня 2007 року позичальник зобов`язується повністю повернути кредит, сплатити нараховані проценти та неустойку незалежно від настання строку виконання зобов`язання, зокрема, у випадках невиконання позичальником своїх зобов`язань зі сплати кредиту або процентів; порушення заставодавцем (поручителем, гарантом) зобов`язань за договором, який забезпечує виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором; вчинення заставодавцем дій на припинення застави, що забезпечує виконання позичальником зобов`язань за договором.

В обгрунтування заявлених вимог АКБ "Золоті ворота" зазначав, що відповідач у порушення умов кредитного договору, не дотримався графіку погашення кредиту та сплати процентів; вчинив дії на припинення договору застави, надавши без письмової згоди банку право користування заставленим транспортним засобом третій особі ОСОБА_2 з метою його подальшого продажу, і що задоволення вимог про повернення кредитних коштів за рахунок заставленого майна неможливе у зв`язку з відсутністю предмету застави.

Суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, доводів АКБ "Золоті ворота" в достатньому обсязі не перевірив, належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, усупереч вимог ст. 1050 ЦК України, прийшов до необгрунтованого висновку про те, що вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на заставлене майно позбавляє позивача можливості звернутися до суду за захистом порушеного права.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин й фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу акціонерного комерційного банку "Золоті ворота" задовольнити частково.

Рішення Тисменицькогого районного суду Івано-Фраківської області від 2 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 2 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.