Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.І.,

Мазурка В.А., Романюка Я.М.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та визнання права власності на житловий будинок за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 31 березня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2008 року,

У квітні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та визнання права власності на житловий будинок, посилаючись на те, що йому на праві власності належав будинок АДРЕСА_1. За його згодою ОСОБА_2. і члени його сім’ї мешкали в цьому будинку як квартиранти.

Він як людина похилого віку потребував допомоги, а ОСОБА_2. запропонував йому скласти заповіт на житловий будинок та обіцяв допомагати все життя, на що він погодився. Через декілька днів вони поїхали до нотаріуса для складення заповіту, де йому був наданий незаповнений бланк, на якому він поставив свій підпис, вважаючи, що складає заповіт. Після цього він продовжував як власник житлового будинку сплачувати комунальні послуги та всі витрати на утримання будинку. Через деякий час ОСОБА_2. і члени його сім’ї змінили своє ставлення до нього та почали забирати пенсію, перешкоджати готувати їжу. Коли він сказав, що скасує свій заповіт, ОСОБА_2. побив його та вигнав зі спірного будинку.

ОСОБА_1. просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 13 червня 1997 року як вчинений під впливом помилки та зобов’язати ОСОБА_2. повернути йому спірний будинок.

Заочним рішенням Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 31 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2008 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку № 4 по пров. Колгоспному в м. Судаку Автономної Республіки Крим, посвідчений 13 червня 1997 року державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори Автономної Республіки Крим в реєстрі за № 1-2676. Визнано право власності за ОСОБА_1. на зазначений будинок. Зобов’язано органи реєстрації та технічної інвентаризації зареєструвати право власності на цей житловий будинок за ОСОБА_1.

Зобов’язано ОСОБА_2. повернути власнику ОСОБА_1. житловий будинок АДРЕСА_1

Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються зі сплати державного мита в сумі 51 грн.; витрат на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи в сумі 7 грн. 50 коп., витрат на оплату судової почеркознавчої експертизи в сумі 1 219 грн. 92 коп. та витрат на правову допомогу в сумі 1тис. грн., а всього 2 278 грн. 42 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач ОСОБА_2. та його представник ОСОБА_3. про день розгляду справи – 31 березня 2008 року – були повідомлені належним чином через засоби масової інформації, а договір дарування був вчинений позивачем під впливом помилки.

Але з такими висновками суду повністю погодитися не можна.

Відповідно ч. 1 ст. 224 ЦПК України в разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно із ч. 9 ст. 74 ЦПК України відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило ч. 4 цієї статті.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1. зазначив місце проживання відповідача ОСОБА_2. у спірному житловому будинку, за цією адресою ОСОБА_2. надсилалися судові повістки поштою (а. с.4-5, 14, 43).

У судовому засіданні 18 травня 2006 року було встановлено, що ОСОБА_2. мешкає в будинку АДРЕСА_1

За таких обставин відповідача в суд через оголошення в пресі було викликано з порушенням правил ч. 9 ст. 74 ЦПК України, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для заочного розгляду справи, з яким погодився суд апеляційної інстанції, суперечить положенням ч. 1 ст. 224 ЦПК України.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦК УРСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2. указував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено лише на доводах ОСОБА_1, які судом належним чином не перевірялись. Зокрема, ОСОБА_2. посилався на те, що ОСОБА_1. не міг підписати договір дарування під впливом помилки, оскільки він не погодився на пропозицію ОСОБА_1 скласти заповіт, щоб уникнути проблем із родичами останнього. Зміст і наслідки договору дарування ОСОБА_1. роз’яснювалися нотаріусом та ним.

На підтвердження своїх доводів до апеляційної скарги ОСОБА_2. додав: типовий договір від 14 вересня 1999 року, укладений між ОСОБА_2. і Республіканським комітетом житлово-комунального господарства про надання послуг з водопостачання та водовідведення у спірному будинку; абонентську книжку для сплати за воду та каналізацію, виписану на його ім’я; договір на користування телефоном, укладений між ним і Кримським республіканським підприємством електрозв’язку "Кримтелеком" 15 грудня 1998 року ( а. с. 166, 169,176).

ОСОБА_2. також зазначав, що він поміняв у будинку водопровідні та каналізаційні труби, зареєструвався в будинку зі своєю сім’єю; увесь час вносив плату за всі послуги та сплачував земельний податок; зробив у будинку капітальний ремонт, на місці сараїв, які були з його допомогою узаконені, побудував житлові приміщення та гараж; усе це він не міг би зробити, як би не був власником будинку.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення вважати обґрунтованими немає підстав. Такі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 31 березня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2008 року задовольнити.

Заочне рішення Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 31 березня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.