розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, міської громадської організації "Довіра", підприємства "Ангеліна" міської громадської організації "Довіра", управління капітального будівництва виконавчого комітету Черкаської міської ради, Черкаської міської ради про визнання недійсним договору на дольову участь у будівництві житла та визнання права власності на квартиру; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, міської громадської організації "Довіра" (далі - МГО "Довіра"), підприємства "Ангеліна" міської громадської організації "Довіра" (далі - підприємство "Ангеліна" ), управління капітального будівництва виконавчого комітету Черкаської міської ради, Черкаської міської ради про визнання недійсним договору на дольову участь в будівництві житла та визнання права власності на квартиру за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 вересня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 6 листопада 2007 року,

У квітні 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому зазначав, що 19 травня 2004 року між ним та МГО "Довіра" і підприємством "Ангеліна" був укладений договір № 6 про дольову участь у реконструкції жилого будинку № 20/1 по вул. Вернигори в м. Черкасах.

За умовами договору він повинен був перерахувати на розрахунковий рахунок підприємства "Ангеліна" – генпідрядника – 21 737 грн., а замовник реконструкції – МГО "Довіра" – у термін до 1 травня 2005 року передати йому у власність однокімнатну квартири № 107 у цьому будинку. Обумовлена угодою сума була сплачена ним двома платежами: 15 тис. грн. – 19 травня 2004 року та 6 737 грн. – 2 серпня 2004 року, проте будинок до цього часу в експлуатацію не зданий, квартира йому не передана. Реконструкція будинку проведена більш ніж на 90 %, тому всім "дольовикам", з якими укладені подібні угоди, передані ключі від квартир для проведення внутрішніх робіт. Ключі від квартири були передані і йому, але замовник без його згоди й відома поміняв замки, чим перешкоджає у доступі до квартири.

Крім того, йому стало відомо, що МГО "Довіра" 4 липня 2005 року уклало аналогічний договір № 72 на ту ж саму квартиру № 107 вартістю 28 875 грн. з ОСОБА_4

Посилаючись на вказані обставини та вважаючи, що його ввели в оману, позивач просив визнати договір № 72, укладений з ОСОБА_4 на квартиру № 107, недійсним і визнати за ним право власності на цю квартиру.

У травні 2006 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому зазначала, що 4 липня 2005 року вона дійсно уклала з МГО "Довіра" та підприємством "Ангеліна" договір № 72 про дольову участь в реконструкції жилого будинку АДРЕСА_1 у цьому будинку вартістю 28 875 грн., які були внесені нею на розрахунковий рахунок підприємства "Ангеліна" ще до початку будівництва.

Посилаючись на те, що нею отримані ключі від квартири, проведений ремонт, вона проживає в цій квартирі, а з боку МГО "Довіра" на адресу позивача ОСОБА_3 був надісланий лист про розірвання договору № 6, ОСОБА_4 просила визнати цей договір, укладений 19 травня 2004 року з ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, недійсним та визнати за нею право власності на цю квартиру.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкас від 26 вересня

2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 6 листопада 2007 року, позов ОСОБА_3 залишено без задоволення, а зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, суди попередніх інстанції виходили з того, що ОСОБА_3 порушені умови договору щодо сплати повної вартості квартири до початку будівництва, ходом реконструкції будинку він не цікавився; договір про дольову участь ОСОБА_4 у будівництві спірного житла укладений нею після закінчення терміну виконання договору, укладеного з ОСОБА_3, ОСОБА_4 зробила ремонт у квартирі, під час проведення якого ОСОБА_3 із жодними претензіями до неї не звертався.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_3 не позбавлений можливості звернутися до відповідачів як недобросовісних виконавців умов договору з позовом про повернення сплачених ним сум.

Погодитись із такими висновками судів не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів не відповідають.

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України в п. 7 постанови № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року (v0009700-09) правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

У порушення вимог закону суди попередніх інстанцій, визнавши оспорюваний правочин № 6 недійсним, жодних законних підстав для визнання його недійсним не зазначили; на норми закону, які містять вимоги, недодержання яких є підставою недійсності правочину, не послались.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові ОСОБА_3, суди виходили з того, що укладений з ним договір був розірваний. Проте, як убачається з матеріалів справи та це встановлено судом, ОСОБА_3 повністю виконав умови договору № 6, станом на 4 липня 2005 року вніс на користь підприємства "Ангеліна" кошти в сумі 21 737 грн. (100% вартості квартири).

Як зазначає ОСОБА_3, ні МГО "Довіра", ні підприємство "Ангеліна" листів про розірвання укладеного між ними договору на його адресу не надсилали. До того ж умовами цього договору не надано право жодній з його сторін в односторонньому порядку розривати договір і припиняти свої зобов’язання за ним.

Крім того, порушення зобов’язання сторін не може бути підставою для визнання недійсним провочину, на підставі якого воно виникло.

Відповідно до вимог ст. ст. 598, 599 ЦК України зобов’язання сторін припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених законом або договором. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, як убачається з матеріалів справи, МГО "Довіра" і підприємство "Ангеліна" своїх зобов’язань за договором № 6 не виконали, передбачений умовами договору об’єкт в експлуатацію не ввели, обумовлену в договорі квартиру у власність ОСОБА_3 не передали.

За таких обставин, ураховуючи чинність договору з ОСОБА_3, суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не з’ясував, чи були законні підстави для укладення аналогічного договору з ОСОБА_4 у МГО "Довіра" і підприємства "Ангеліна" .

При цьому судами залишено поза увагою й той факт, що вироком Придніпровського районного суду м. Черкас від 8 серпня 2007 року керівника МГО "Довіра" ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 279, ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ч. 345 Кримінального кодексу України (2341-14) до позбавлення волі.

За таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.