Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, про відібрання дитини за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2009 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1998 року до 2007 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах із відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася донька - ОСОБА_8 26 грудня 2007 року відповідач без її відома та згоди за підробленими документами перевіз доньку через кордон України на територію Вірменії. Із цього часу вона позбавлена можливості спілкування з дитиною та турбується про її психічний і фізичний стан. Після уточнення позовних вимог просила відібрати малолітню ОСОБА_8 від ОСОБА_7 та повернути їй.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що наявність нотаріально посвідченої заяви від імені ОСОБА_6 про згоду на виїзд дитини разом із ОСОБА_7 до Республіки Вірменії свідчить про відсутність факту самочинної зміни місця проживання дитини. Рішення суду про визначення місця проживання дитини з одним із батьків не ухвалювалось. Апеляційний суд також послався на те, що ОСОБА_6 позбавлена батьківських прав у 2008 році відповідно до постанови суду загальної юрисдикції общини ОСОБА_9 та Нор-Норка м. Єревана Республіки Вірменії.

З такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Частиною 1 ст. 160 Сімейного кодексу України (далі – СК України) встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

За положеннями п. 18 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення (далі - Правила оформлення проїзного документа дитини), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 (231-95-п) , у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, оформлення проїзного документа дитини здійснюється на підставі заяви того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису якого засвідчено нотаріально.

Відповідно до ст. 162 СК України, якщо один з батьків самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Судом установлено, що під час проживання в Німеччині з 1998 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася донька - ОСОБА_8. У 2005 році Сімейним судом м. Берліна (Німеччина) було встановлено, що батьком дитини є ОСОБА_7 Цього ж року ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, які проживали однією сім’єю, переїхали до України, де мешкали та були зареєстровані у АДРЕСА_1 Відповідно до виписки з реєстру №1-6 нотаріальних дій Третьої Сімферопольської державної нотаріальної контори 20 вересня 2007 року засвідчено підпис ОСОБА_6 на заяві до компетентних органів про її згоду на виїзд за кордон до Республіки Вірменії малолітньої доньки, ОСОБА_8, у супроводі батька, ОСОБА_7 Копію заяви нотаріальною конторою до суду не надано через її відсутність. 26 грудня 2007 року ОСОБА_7 вивіз ОСОБА_8 з території України на територію Вірменії. Висновком почеркознавчої експертизи від 18 березня 2008 року, яка була проведена в кримінальній справі, порушеній відносно ОСОБА_9 за фактом використання підроблених документів для вивезення дитини, установлено, що підписи, виконані від імені ОСОБА_6 на заяві про видачу проїзного документа ОСОБА_8 від 20 вересня 2007 року, виконано не ОСОБА_6, а іншою особою. 14 квітня 2008 року винесено постанову про притягнення ОСОБА_9 як обвинуваченого за скоєння злочинів, передбачених ч. 2 ст. 332, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України. ОСОБА_6 визнано потерпілою. Постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 14 квітня 2008 року надано дозвіл на затримання та доставлення до суду під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 Судом загальної юрисдикції Республіки Вірменія від 24 березня 2008 року постановлено ухвалу про позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 відносно малолітньої ОСОБА_8, яка набрала законної сили згідно з вірменським законодавством.

Ураховуючи установлені обставини, висновок суду про те, що нотаріально посвідчена згода матері на виїзд дитини за кордон у супроводі батька – це підстава для відмови в задоволенні позову, є помилковим, оскільки позивачка оспорює факт такої згоди. Суд зобов’язаний був перевірити доводи ОСОБА_6 з урахуванням наявних у справі доказів, зокрема висновку почеркознавчої експертизи від 18 березня 2008 року, яка була проведена в кримінальній справі, порушеній відносно ОСОБА_9 за фактом використання підроблених документів для вивезення дитини.

Крім того, суду необхідно було з’ясувати - якщо згода ОСОБА_6 була дана, то на що: на тимчасовий виїзд дитини за кордон, чи на постійне місце проживання.

Висновок апеляційного суду про те, що відповідно до законів Вірменії за рішенням суду ОСОБА_6 позбавлена батьківських прав у 2008 році, не грунтується на вимогах закону, оскільки судом не встановлено, що таке рішення визнане на території України відповідно до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати законними й обгрунтованими, допущені судами порушення вимог матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.