розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, Головне управління юстиції м. Києва, про визнання договору дарування недійсним,

У березні 2008 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, просив визнати недійсним договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_1, укладений 22 квітня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21 січня 2009 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року, провадження у справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові ухвали скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд, закриваючи провадження у справі, виходив із того, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 липня 2005 року ОСОБА_3 було відмовлено у позові до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним з підстав, передбачених ст. 229 ЦК України внаслідок помилки. Це рішення набрало чинності після перегляду справи в касаційному порядку (а.с. 48).

Із позовної зави вбачається, що ОСОБА_3, звернувшись до суду з вимогами про визнання недійсним договору дарування ? частини квартири АДРЕСА_1, укладеного 22 квітня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, просив задовольнити його позов на підставі ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України, тобто внаслідок обману.

Статтею 230 ЦК України передбачені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, а статтею 229 цього Кодексу – під впливом помилки.

Закриваючи провадження у справі, з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України у зв’язку з наявністю такого, що набрало законної сили рішення суду з приводу спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд вважав, що правочини, вчинені під впливом помилки та під впливом обману, належать до правочинів з вадами волі та внутрішнього волевиявлення.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки позови ОСОБА_3 заявлялися з різних підстав, вирішення яких регулюються окремими нормами цивільного законодавства.

Апеляційний суд, залишаючи ухвалу районного суду без змін, не звернув уваги на зазначені недоліки.

За таких обставин ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 21 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.