розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення сум та визнання наказу частково недійсним,

У червні 2008 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що з 27 березня 1967 року до 22 квітня 2008 року працював у відповідача. Наказом № 277/к від 22 квітня 2008 року був звільнений за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію.

Наказом № 381 від 22 квітня 2008 року за порушення п. 3.8.1 посадової інструкції, п. 5.9 "Положення по обліку ТМЦ, руху та списання їх на виробництві" йому оголошено догану, не виплачено премію за квітень 2008 року, не виплачено 100 % винагороди за вислугу років за квітень 2008 року та стягнуто у рахунок погашення матеріальної шкоди середній заробіток.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив визнати незаконним п. 16 наказу № 381 від 22 квітня 2008 року, наказ № 382 від 22 квітня 2008 року, стягнути з відповідача нараховану йому суму при звільненні, компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, одноразову допомогу та відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2008 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2009 року зазначене судове рішення скасовано та позов задоволено частково. Визнано незаконним п. 16 наказу № 381 від 22 квітня 2008 року та наказ № 382 від 22 квітня 2008 року. Стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі – ВАТ "МГЗК") на користь ОСОБА_3 5 352 грн. 89 коп., нарахованих при звільненні, 48 913 грн. 26 коп. компенсації за затримку розрахунку при звільненні, 15 563 грн. 31 коп. одноразової допомоги та 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У поданій касаційній скарзі відкрите акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом установлено, що ОСОБА_3 з 27 березня 1967 року до 22 квітня 2008 року працював у ВАТ "МГЗК" . Остання посада – начальник цеху підготовки крепильних матеріалів. Наказом від 22 квітня 2008 року № 277/к був звільнений за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію.

Відповідно до наказів по підприємству була проведена інвентаризація та виявлено недостачу та залишки профілю. За результатами перевірки видано наказ № 381 від 22 квітня 2008 року, пунктом 16 якого за порушення п. 3.8.1 посадової інструкції, п. 5.9 "Положення по обліку ТМЦ, руху та списання їх на виробництві" ОСОБА_3 оголошено догану, позбавлено премії за квітень 2008 року, не виплачено 100 % винагороди за вислугу років за квітень 2008 року та стягнуто одноразово у рахунок погашення матеріальної шкоди середній заробіток (а.с. 5).

Визнаючи п. 16 наказу незаконним, апеляційний суд зазначив, що міським судом не взято до уваги того, що питання про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_3 як матеріально-відповідальної особи відповідач перед правоохоронними органами не ставив, як це було зроблено відносно ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6; у період, що передував перевірці позивач знаходився у відпустці; питань до ОСОБА_3 при звітності за 2007 рік у головного бухгалтера товариства не виникало; у постановах про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом недостачі зазначено, що фактично недостача відсутня.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Визнаючи п. 16 наказу незаконним, апеляційний суд в порушення вимог ст. 316 ЦПК України не зазначив у чому саме його незаконність, не навів обґрунтування задоволення позову в цій частині.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення вимог позивача, не врахував, що відповідно до ч. 3 ст. 130 КЗпП України матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Крім того, постанови про відмову в порушенні кримінальної справи стосуються інших осіб – ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (а.с. 203, 206, 209).

Що стосується визнання незаконним наказу № 382 від 22 квітня 2008 року, то апеляційний суд, вважаючи його незаконним, у рішенні також не навів відповідних мотивів. Указаний наказ стосується відмови у виплаті позивачу винагороди при виході на пенсію (а.с. 105).

Суд не дав оцінки доводам відповідача про те, що рішення про виплату винагороди при виході на пенсію не було прийнято легітимним складом відповідного органу.

Стягуючи 5 352 грн. 89 коп., апеляційний суд вважав, що така сума повинна бути виплачена позивачу при звільненні.

Однак у п. 16 оспорюваного наказу зазначено про стягнення одноразово в рахунок погашення матеріальної шкоди середнього заробітку. У довідці на а.с. 48 наведено дані про нарахування позивачу заробітку у квітні 2008 року – 5 352 грн. 89 коп., з яких утримано 4 359 грн. 92 коп. шкоди, завданої підприємству, яка підлягала стягненню в рахунок відшкодування шкоди, та інші утримання згідно із законом.

Стягуючи 48 913 грн. 26 коп. компенсації за затримку розрахунку при звільненні, апеляційний суд застосував положення ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, однак при цьому суд не перевірив доводів відповідача і не врахував довідку про те, що фактично до виплати за квітень 2008 року ОСОБА_3 грошей не передбачалося.

Що стосується стягнення 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, то апеляційний суд, посилаючись на норму ст. 237-1 КЗпП України, зазначив про порушення відповідачем трудового законодавства, що призвело до втрати нормальних життєвих зв’язків позивача, вимагало від нього додаткових зусиль.

Проте рішення в цій частині не може залишатися в силі з огляду на ті обставини, які апеляційний суд не врахував, ухвалюючи рішення.

Не можна також погодитися і з рішення суду першої інстанції, оскільки воно також не відповідає вимогам ст. ст. 213- 215 ЦПК України.

За обставин, коли допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити частково.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2008 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.