Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, Мартусівська сільська рада Бориспільського району Київської області, Бориспільська районна державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування на жилий будинок із надвірними будовами й земельні ділянки, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом і за позовом ОСОБА_7 до Мартусівської сільської ради Бориспільського району Київської області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельну ділянку,

У травні 2008 року ОСОБА_6 пред’явила в суді позов до ОСОБА_7 про визнання права власності в порядку спадкування на жилий будинок із надвірними будовами й земельні ділянки, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її мати – ОСОБА_9, після смерті якої відкрилася спадщина, що складалася з: житлового будинку АДРЕСА_1, майнового паю в колективному сільськогосподарському підприємства (далі - КСП) "Мартусівка", земельної ділянки під будинком та земельної ділянки розміром 2,38 га, що розташована на території Мартусівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Відразу після смерті матері вона прийняла спадщину: забрала швейну машину, одяг, постільну білизну матері, користувалася будинком і надвірними будовами, іноді жила в будинку матері, обробляла землю, збирала врожай, зберігала в погребі продукти харчування, користувалася автомобілем ЗАЗ-968, номерний знак НОМЕР_1, що свідчить про її фактичний вступ в управління та володіння спадковим майном.

Також прийняла спадщину відповідачка ОСОБА_7, на яку було складено заповіт.

На час відкриття спадщини позивачка була непрацездатною за віком, тому має право на обов’язкову частку в спадщині. За оформленням спадщини вона не зверталася до нотаріальної контори, оскільки між нею та відповідачкою була домовленість про те, що ОСОБА_7 виплатить їй грошову компенсацію за її обов’язкову частку в спадщині. Проте відповідачка не виконала своїх обіцянок.

У листопаді 2007 року їй стало відомо, що ОСОБА_7 отримала свідоцтва про право на спадщину та вже продала земельну ділянку. Крім того, із цього часу відповідачка суттєво змінила ставлення до неї, почала перешкоджати користуватися спадковим майном, заперечує її право на спадщину, мирним шляхом вирішити спір не бажає.

Посилаючись на те, що відразу після смерті матері вона прийняла спадщину, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, має право на обов’язкову частку в спадщині як непрацездатна за віком особа, не відмовлялася від своєї частки в спадщині, позивачка просила визнати за нею право власності на 1/8 частину жилого будинку АДРЕСА_1 та земельні ділянки, які належали спадкодавцю, у порядку спадкування за законом. Крім того, просила визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані на ім’я ОСОБА_7, та стягнути з відповідачки судові витрати.

У серпні 2008 року позивачка уточнила свої позовні вимоги і просила визнати за нею право власності на обов’язкову частку у спадщині, а саме: 2/12 частини жилого будинку АДРЕСА_1; 2/12 частини майнового паю в КСП "Мартусівка", 2/12 частини прибудинкової земельної ділянки, 2/12 частини земельної ділянки розміром 2,38 га, що розташована на території Мартусівської сільської ради Бориспільського району Київської області. Також позивачка просила визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 червня 2004 року за реєстром 2-218 та від 18 грудня 2004 року за реєстровим номером 2-1766, видані державним нотаріусом Бориспільської районної державної нотаріальної контори Київської області ОСОБА_10 на ім’я ОСОБА_7, та стягнути з відповідачки судові витрати.

18 жовтня 2006 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до Мартусівської сільської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 2,38 га, що розташована на території Мартусівської сільської ради Бориспільського району Київської області, посилаючись на те, що вона є єдиним спадкоємцем, яка постійно проживала зі спадкодавцем, а тому відповідно до ст. 1268 ЦК України вона вважається такою, що прийняла спадщину, хоча в передбачений ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк до державної нотаріальної контори не зверталася.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2006 року позов ОСОБА_7 задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2008 року рішення міськрайонного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2008 року цивільні справи за позовами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 об’єднано в одне провадження.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 2 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 10 червня 2009 року, у задоволенні позовів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_6 просить скасувати постановлені судові рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, і справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті – рішення судів не оскаржуються.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачка в установленому законом порядку не скористалася своїм правом на прийняття спадщини; крім того, пропустила строк позовної давності.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно – правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) ЦК України (435-15) 2004 року застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 1 січня 2004 року. Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) роз’яснив, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України (435-15) , якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинний на той час закон, зокрема відповідні правила ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Стаття 525 ЦК УРСР, так само як і ч. 2 ст. 1220 ЦК України, визначають часом відкриття спадщини день смерті спадкодавця.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла мати позивачки - ОСОБА_9, яка 4 квітня 2004 року склала заповіт, згідно з яким заповіла все належне їй на день смерті майно відповідачці ОСОБА_7 У березні 2004 року остання звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У червні 2004 року їй було видано свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом.

Право ОСОБА_6 на обов’язкову частку в спадщині передбачено ст. 535 ЦК УРСР, оскільки на момент відкриття спадщини вона була непрацездатною за віком, що підтверджується довідкою від 30 січня 2008 року № 52, виданою управлінням Пенсійного фонду у Баришівському районі Київської області (а.с. 9). Відповідно до зазначеної норми вона має право на обов’язкову частку не менше ніж 2/3 від тієї частки, яка належала б їй при спадкоємстві за законом.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, зокрема, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_6 посилалася на те, що відразу після смерті своєї матері ІНФОРМАЦІЯ_1 року вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном: забрала швейну машину, одяг, постільну білизну спадкодавця; користувалася будинком та надвірними будовами, іноді жила в будинку матері, обробляла землю, збирала врожай, зберігала в погребі продукти харчування; користувалася автомобілем ЗАЗ-968, номерний знак НОМЕР_1. Зазначене підтверджується й поясненнями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17

Проте всупереч ст. 60 ЦПК України суд належним чином цих пояснень позивачки не перевірив; належної правової оцінки зібраним у справі доказам не дав, чому не прийняв їх до уваги, у рішенні не зазначив та не навів доказів, що спростовують зазначені обставини, хоча це має суттєве значення для правильного вирішення спору .

Крім того, не можна погодитися й з висновком суду в частині початку перебігу позовної давності - з моменту, коли позивачці стало відомо про укладення заповіту.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивачка зазначала, що її право на обов’язкову частку в спадщині порушене відповідачкою, з якою існувала домовленість про виплату вартості її частки. Про порушене право їй стало відомо в листопаді 2007 року, коли ОСОБА_7 продала земельну ділянку та суттєво змінила ставлення до неї.

Проте належним чином цих доводів позивачки суд не перевірив.

Зазначені порушення закону залишилися поза увагою апеляційного суду.

З огляду на викладене постановлені судами рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 не можна визнати законними та обґрунтованими й вони в цій частині підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 2 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 червня 2009 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.