розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 Україна ГмбХ" до Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, ОСОБА_4 про захист ділової репутації за касаційною скаргою Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі на ухвалу апеляційного суду міста Києва від 21 травня 2009 року,

У грудні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) "ОСОБА_3 Україна ГмбХ" звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідачі в жовтні 2008 року серед інформагенцій та через прес-релізи, а Голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі ОСОБА_4 25 грудня 2008 року в інтерв’ю Інтернет-виданню "Лігабізнесінформ" поширили негативну інформацію про газету "Блік", засновником якої є товариство, звинувативши газету в розповсюдженні фотозображень еротичного та порнографічного характеру й таких, що демонструють неповагу до релігійних святинь і ображають релігійні почуття віруючих.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2009 року провадженні у вказаній вище справі закрито.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2009 року судове рішення суду першої інстанції скасовано, справу передано на розгляд цього суду.

У касаційній скарзі представник Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі просить ухвалу апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що фактично спір виник між двома юридичними особами, а ОСОБА_4 діяв під час виконання посадових обов’язків, тому поширювачем інформації вважається юридична особа.

Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив із того, що позивач самостійно визначає коло відповідачів і якщо суд дійде висновку, що ОСОБА_4 як фізична особа не повинен відповідати за позовом, то суд повинен відмовити в задоволенні позову, а не закривати провадження у справі.

Проте до таких висновків апеляційний суд дійшов із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 119 ЦПК України, викладаючи зміст позовної заяви, дійсно саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Проте суд як державний орган, на який покладено обов’язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов’язаний визначити суб’єктивний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів (ст. 33 ЦПК України).

Про вказаний обов’язок суду йдеться в пп. 7, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) та в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" (v0005700-09) .

Зокрема, зазначено, що суд повинен з’ясувати, за правилами якого судочинства підлягає розгляду справа; якщо спір виник щодо захисту ділової репутації між юридичними особами у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, то справи розглядаються в порядку господарського судочинства; відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків, є юридична особа (ч. 4 ст. 277 ЦК України).

У позовній заяві ТОВ "ОСОБА_3 Україна ГмбХ" зазначає, що поширенням негативної інформації завдано їм моральної шкоди та принижено їх ділову репутацію, і при цьому вказує, що інтерв’ю Інтернет-виданню "Лігабізнесінформ" ОСОБА_4 дав як Голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі.

У зв’язку з викладеним колегія суддів Верховного Суду України вважає, що суд першої інстанції, правильно вирішивши питання про склад осіб, які беруть участь у справі, і з’ясувавши, що ОСОБА_4, даючи оспорене позивачем інтерв’ю як Голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, діяв під час виконання своїх посадових обов’язків, закрив провадження у справі, оскільки спір виник між юридичними особами й справа підлягає розгляду господарськими судами.

За таких обставин з підстав, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 336, п. 3 ст. 342 ЦПК України, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції, що була помилково скасована.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2009 року скасувати та залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2009 року.