Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 20 травня 2008 року,

У жовтні 2005 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що з березня 2000 року обіймав посаду начальника відділу по боротьбі з корупцією і безпеки в органах податкової служби Державної податкової адміністрації (далі – ДПА) України в Донецькій області. На посаді його заступника працював ОСОБА_7

Відповідно до наказу Голови ДПА України від 14 липня 2004 року було проведено реорганізацію Управління по боротьбі з корупцією і безпеки в органах державної податкової служби шляхом його об'єднання з Управлінням оперативного документування. На базі двох структурних підрозділів було створено Управління податкової міліції по організації взаємодії в Донецькій області, очолити яке керівництво запропонувало йому, а ОСОБА_7 – зайняти посаду заступника начальника одного з відділів цього управління.

Проте ОСОБА_7 не погодився із запропонованою посадою й наполягав на тому, щоб йому була надана посада заступника начальника управління. Однак зазначена посада вже була запропонована іншій особі.

З цієї причини ОСОБА_7 почав звертатися у вищі інстанції та наполягати, щоб йому була запропонована саме посада заступника начальника управління, або створена для нього інша, більш висока посада.

Наказом по ДПА України ОСОБА_7 був призначений на посаду заступника начальника відділу - начальника першого відділення відділу по боротьбі з корупцією в органах ДПС Управління податкової міліції по організації взаємодії в Донецькій області.

Не дивлячись на те, що позивач не мав ніякого відношення до вирішення цього питання, ОСОБА_7 почав свідомо поширювати неправдиву й недостовірну інформацію про нього в різні відомства, інстанції, принижуючи його честь, гідність і ділову репутацію. Зокрема, ОСОБА_7 направляв скарги Президенту України, Генеральному Прокурору України, Міністру внутрішніх справ України, Секретарю РНБО, народним депутатам України - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_12, Голові Донецької обласної адміністрації, керівництву ДПА України, Прем'єр-міністру України, начальнику СБУ в Донецькій області тощо.

У скаргах і зверненнях ОСОБА_7 указував на те, що позивача при проходженні служби в органах МВС було понижено в посаді за дисциплінарні порушення та його зв'язки зі злочинним світом.

Крім того, зазначав, що ОСОБА_6 "вижив" з відділу порядних і професійних працівників, набрав "своїх" людей, створив "дах" для кримінальних схем, одержував незаконні доходи, на які купив будинок і автомобіль, використовував спеціальну техніку з грубим порушенням вимог Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) в особистих цілях, а також, що він постійно пригноблював ОСОБА_7 і влаштовував проти нього гоніння.

В заявах до УСБУ в Донецькій області ОСОБА_7 вказував на те, що позивач нібито загрожував йому вбивством, давав вказівки співробітникам управління збирати компрометуючі матеріали щодо співробітників УСБУ в Донецькій області.

За результатами перевірок звернень і скарг ОСОБА_7 зазначені ним факти не підтвердилися.

Однак ОСОБА_7 безпідставно та необґрунтовано продовжував направляти в різні інстанції скарги зі свідомо неправдивою інформацією про нього, в зв’язку з чим він був змушений постійно виправдуватися перед особами, що здійснювали перевірку.

Крім того, на робочій нараді 4 квітня 2005 року в його кабінеті відповідач у присутності інших співробітників управління заявив про те, що позивач повинен написати заяву про звільнення з роботи, оскільки зайняв посаду незаконно, набрав до управління "хліборізів" і "вирішальщиків", з якими вирішує проблеми кримінального світу, та завдяки чому живе на нетрудові доходи.

Зазначені недостовірні та наклепницькі відомості ОСОБА_7 про нього неодноразово перевірялися Генеральною прокуратурою України, Прокуратурою Донецької області, керівництвом ДПА України, ДПА України в Донецькій області, МВС України, УСБУ в Донецькій області.

За наслідками перевірок виносилися постанови про відмову в порушенні кримінальної справи проти нього, у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Внаслідок неправомірних дій відповідача його ім'я було принижено, що змусило його подати рапорт про звільнення.

В даний час він працює в системі МВС України в Донецькій області.

Незважаючи на це, ОСОБА_7 продовжує безпідставно направляти в різні інстанції скарги та неправдиву інформацію про нього.

Скориставшись наданими ним до цивільної справи медичними документами, ОСОБА_7 став поширювати щодо нього відомості про стан його здоров'я. Більш того, за допомогою скарг і заяв відповідач продовжує займатися збором інформації про стан його здоров'я за місцем роботи, чим порушує охоронюване законом право на таємницю щодо стану здоров'я людини.

Раніше ОСОБА_7 звертався до суду з позовом про визнання його дій незаконними, у якому вказував на те, що він нібито тиснув на нього та учиняв щодо нього "гоніння".

Рішенням Київського районного суду міста Донецька від 5 квітня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2006 року, ОСОБА_7 у задоволенні позову було відмовлено.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_6 просив суд визнати поширену ОСОБА_7 недостовірну інформацію такою, що не відповідає дійсності, порочить його честь, гідність і ділову репутацію, зобов’язати відповідача принести прилюдно вибачення та спростувати неправдиві відомості про нього на апаратній нараді в ДПА України в Донецькій області перед співробітниками, які приймали участь в нараді 4 квітня 2005 року, а також стягнути з відповідача на його користь 25000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 26 грудня 2006 року позов задоволено частково: визнано недостовірною інформацію, розповсюджену в заявах і скаргах ОСОБА_7 на ім'я Президента України, Прем'єр-міністра України, Генерального Прокурора України, Голови Державної Податкової Адміністрації України, Міністра Внутрішніх Справ України, Секретаря Ради Національної Безпеки й Оборони України, народних депутатів України: ОСОБА_8О, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11 і ОСОБА_12, яка принизила честь, гідність і ділову /професійну/ репутацію ОСОБА_6, зокрема:

- про зниження в посаді та звільнення ОСОБА_6 у 2000 році з органів внутрішніх справ за зв'язок зі злочинним світом;

- про зловживання ОСОБА_6 службовим становищем при прийнятті на роботу й звільненні підлеглих у період його роботи в органах податкової служби;

- про незаконне придбання та реєстрацію ОСОБА_6 автомобіля;

- про порушення ОСОБА_6 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) і незаконне використання ним спеціальної техніки;

- про притиснення й гоніння з боку ОСОБА_6 щодо підлеглих по службі в період його роботи в ДПА України в Донецькій області, у тому числі й щодо ОСОБА_7;

- про видання ОСОБА_6 розпорядження про збір компрометуючої інформації у відношенні співробітників УВБ МВС України та СБ України;

- про незаконне збагачення ОСОБА_6;

- про неналежне відношення ОСОБА_6 до своїх службових обов'язків і низькі результати роботи підрозділу ДПА України в Донецькій області, яке він очолював.

Зобов'язано ОСОБА_7 спростувати зазначену недостовірну інформацію та вибачиться перед ОСОБА_6 шляхом виступу на найближчій апаратній нараді ДПА України в Донецькій області, а також стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_6 15000 грн. компенсації моральної шкоди та вирішено питання про судові витрати.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Донецька від 18 вересня 2007 року доповнено резолютивну частину рішення суду від 26 грудня 2006 року. Визнано недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_6, інформацію, а саме: інформацію та висловлювання, які розповсюдив ОСОБА_7 на нараді співробітників Управління Податкової адміністрації Донецької області 4 квітня 2005 року, про те, що нібито ОСОБА_6 своєю діяльністю розвалив цілком діяльність відділу, яким керував; що нібито ОСОБА_6 при виконанні свої професійних обов'язків займався вирішенням своїх матеріальних інтересів; що нібито йому не треба триматися за свою посаду, як за джерело доходів; що нібито він невміло займався кадровими питаннями, у зв’язку з чим у відділі з’явилися випадкові особи, які займалися виключно вирішенням особистих питань; що нібито ОСОБА_6 повинен самостійно написати та подати рапорт про його особисте звільнення; що нібито на ОСОБА_6 надійшла з відповідної установи (Управління внутрішньої безпеки МВС) інформація про зв'язок ОСОБА_6 зі злочинним світом; що нібито ОСОБА_6 випадково потрапив до лав співробітників Управляння ДПА України в Донецькій області; що нібито керівник Управляння боротьби з організованою злочинністю Малишев випадково не позбавив волі.

Зобов'язано ОСОБА_7 спростувати зазначену недостовірну інформацію щодо ОСОБА_6 та вибачитися перед ним шляхом виступу на найближчій апаратній нараді ДПА України в Донецькій області.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Донецька від 21 січня 2008 року доповнено резолютивну частину рішення від 26 грудня 2006 року та зобов’язано ОСОБА_7 припинити протиправну діяльність по поширенню й збору щодо ОСОБА_6 інформації про стан його здоров’я та наклепів на нього.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Донецька від 4 лютого 2008 року доповнено резолютивну частину рішення від 26 грудня 2006 року. Визнано і встановлено, що ОСОБА_7 дійсно розповсюджував відомості про стан здоров’я ОСОБА_6 всупереч і в порушення вимог діючого законодавства, чим спричинив ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 5000 грн., компенсація за яку вже включена до загальної суми компенсації, що визначена судом у розмірі 15000 грн.; зобов’язано ОСОБА_7 припинити протиправну діяльність по поширенню й збору у відношенні ОСОБА_6 інформації про стан його здоров’я.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 20 травня 2008 року названі судові рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_6 посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення місцевого суду.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що відомості, які викладені в резолютивній частині рішення та розповсюджені ОСОБА_7 у зверненнях до різних державних органів та посадових осіб, на оперативній нараді ДПА України в Донецькій області, не відповідають дійсності, порочать честь, гідність і ділову репутацію позивача, а збирання й розповсюдження відповідачем інформації щодо стану здоров’я позивача суперечить вимогам закону .

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку, що розповсюджена відповідачем інформація у зверненнях до різних державних органів та посадових осіб і на оперативній нараді ДПА України в Донецькій області є його критикою та оціночними судженнями, а розповсюджена ним інформація про стан здоров’я позивача не може бути підставою для притягнення до відповідальності, оскільки вона стала йому відома під час розгляду цивільної справи й була надана самим позивачем.

Проте повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Вбачається, що спір виник з приводу поширення ОСОБА_7 інформації щодо ОСОБА_6 у зверненнях до Президента України, Прем'єр-міністра України, Генерального Прокурора України, Голови ДПАУкраїни, Міністра Внутрішніх Справ України, Секретаря РНБО України, народних депутатів України: ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11 і ОСОБА_12, розповсюдження відповідачем певних відомостей 4 квітня 2005 року на оперативній нараді ДПА України в Донецькій області, а також розповсюдження та збирання ним інформації про стан здоров’я позивача.

Частиною 4 ст. 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також права на відшкодування матеріальної й моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу ( рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (v008p710-03) ).

Проте, переглядаючи справу, апеляційний суд не повністю визначився з характером поширеної відповідачем інформації у зверненнях до державних органів та посадових осіб, не розмежував оціночних суджень відповідача від поширених ним фактичних даних щодо позивача, що є недостовірними й підлягають спростуванню відповідно до вимог ст. 277 ЦК України.

Крім того, апеляційний суд не вирішив питання, чи відноситься до компетенції Президента України, Прем'єр-міністра України, Секретаря РНБО України, народних депутатів України перевірка питань, порушених у зверненнях ОСОБА_7, та в розумінні позиції, висловленій у рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (v008p710-03) , не вирішив питання, з якою метою відповідач поширював у зверненнях до цих посадових осіб оспорювані позивачем відомості, в тому числі після їх перевірки компетентними органами.

Ухвалюючи нове рішення в частині вирішення вимог, що стосуються поширення та збирання ОСОБА_7 інформації про стан здоров’я позивача та відмовляючи в задоволені цих вимог, апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідно до ч. 3 ст. 286 ЦК України фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті (право іншої фізичної особи на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні), яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України, ґрунтуючись на тих самих доказах, належним чином не спростував висновків місцевого суду, в зв’язку з чим не виконав покладених на нього законом процесуальних обов’язків.

З огляду на наведене ухвалене рішення апеляційного суду не може бути визнано законним й обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 20 травня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.