Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9 до відділу Державної виконавчої служби Солом’янського РУЮ в м. Києві, науково-виробничого комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Тект-приват", ОСОБА_6 про визнання прилюдних торгів з реалізації квартири та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів недійсними, за касаційними скаргами ОСОБА_8 та заступника Генерального прокурора України в інтересах ОСОБА_8 на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 7 грудня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2005 року,

У березні 2000 року ОСОБА_6 звернулась з позовом до ОСОБА_7, в якому просила виселити відповідача з квартири 35 по АДРЕСА_2.

Позивачка посилалася на те, що спірна квартира була придбана нею 24 січня 2000 року під час проведення прилюдних торгів. 2 лютого 2000 року вона отримала свідоцтво про право власності на зазначену квартиру та 17 лютого 2000 року зареєструвала її в БТІ.

Посилаючись на те, що попередній власник квартири – відповідач ОСОБА_7 відмовляється звільнити квартиру, просила позов задовольнити.

Відповідач в своїх інтересах, а також в інтересах своєї дружини ОСОБА_9 звернувся з зустрічним позовом до ВДВС Залізничного районного управління юстиції у м. Києві, НВК ТОВ "Тект-Приват", ОСОБА_6 про визнання прилюдних торгів з реалізації спірної квартири та свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 2 лютого 2000 року на ім’я ОСОБА_6, недійсними, посилаючись на те, що прилюдні торги були проведені відповідачами з порушенням чинного законодавства.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 7 грудня 2004 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2005 року, позов ОСОБА_6, задоволено: виселено ОСОБА_7 із квартири №5 АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права та постановити нове рішення по справі, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити, а його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У касаційній скарзі заступник Генерального прокурора України в інтересах ОСОБА_7 просить скасувати постановлені судові рішення посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга заступника Генерального прокурора України в інтересах ОСОБА_7 задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про виселення з спірної квартири ОСОБА_7 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, ОСОБА_9, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірна квартира була продана в порядку, встановленому для виконання судового рішення, а тому від ОСОБА_6, як добросовісного набувача, у відповідності до ст. 145 ч. 2 ЦК УРСР, ця квартира не може бути витребувана.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального закону – без повного та всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін в даних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 145 ЦК УРСР, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Витребування майна з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

З’ясовуючи питання про можливість витребування майна, суди помилково виходили лише з того, що, оскільки, майно придбане на прилюдних торгах, то набувач є добросовісним і в нього не можна витребувати майно.

Разом з тим, така гарантія встановлена законом лише для тих випадків, коли майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто, з дотриманням вимог чинного законодавства що регламентує порядок продажу.

Як вбачається із матеріалів справи, спірна квартира була реалізована шляхом проведення прилюдних торгів у порядку виконання вироку Бориспільського міського суду Київської області від 13 квітня 1999 року, яким ОСОБА_7 засуджено за ст. ст. 17 ч.2, 70, 17 ч.2, 70-1 ч. 3, 229-1 ч. 3, 229-6 ч. 3 КК України до штрафу в сумі 50 000 грн. з конфіскацією 1/4 належного йому майна, та рішення цього ж суду від 13 квітня 1999 року про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 40 000 грн.

Відповідно до ст. 338 ЦПК України, висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Скасовуючи попереднє рішення постановлене по справі, Верховний Суд України в своїй ухвалі від 27 серпня 2003 року зазначав, що прилюдні торги за своєю юридичною природою – це продаж майна, на яке звернуто стягнення і яке підлягає реалізації. Власником цього майна стає покупець, який запропонував у ході торгів за нього найвищу ціну.

Таким чином, під час проведення прилюдних торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої з одного боку виступає покупець-учасник прилюдних торгів в особі фізичної чи юридичної особи, а з другого боку – продавець-відділ Державної виконавчої служби в особі спеціалізованої організації, яка організовує та проводить ці прилюдні торги за договором з Державною виконавчою службою.

Визнання угоди недійсною можливо з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) .

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 (v0003700-78) , угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, а суд повинен встановити наявність тих обставин, з яким закон пов’язує визнання угоди недійсною та настання у зв’язку з цим певних юридичних наслідків.

Отже, відмічалося в ухвалі Верховного Суду України, суд насамперед повинен встановити юридичну природу правовідносин, які виникли між ОСОБА_6, ОСОБА_7, відділом Державної виконавчої служби та НВК ТОВ "Тект-Приват" під час укладення зазначеної угоди, їх права та обов’язки і визначитись: хто перед ким і яку відповідальність повинен нести у разі визнання угоди купівлі-продажу недійсною.

Проте зазначені вказівки суду касаційної інстанції залишилися поза увагою суду.

З урахуванням правової пригоди договору купівлі - продажу квартири, укладеного за результатами прилюдних торгів, він може бути визнаний недійсним відповідно до ст. 48 ЦК УРСР лише з посиланням на норму закону, яка була порушена на час його укладення. Саме на підставі цієї норми ОСОБА_7 та ОСОБА_9 просили визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири з прилюдних торгів, наголошуючи на тому, що торги були проведені з грубим порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , "Інструкції про проведення виконавчих дій" (z0865-99) .

Зокрема, державний виконавець не залучив експерта для визначення вартості спірної квартири, а особисто провів оцінку, яка втричі менша її ринкової вартості. прилюдні торги проведені НВК ТОВ "Тект-Приват" – товариством яке не мало права взагалі на їх проведення.

При проведенні виконавчих дій державним виконавцем не було враховано, що 50 % квартири належало ОСОБА_9, хоча про це його було проінформовано, не надано терміну на добровільне виконання судового рішення.

Проте належним чином доводи ОСОБА_7 перевірені не були, висновків які б їх спростовували судом не наведено.

За ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження", реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в ч. 5 ст. 55 цього Закону, здійснюється на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах аукціонах та комісійних засадах. Постановою Кабінету Міністрів України № 1270 від 14 липня 1999 року (1270-99-п) , погодженої з Міністерством фінансів, Міністерством економіки, Міністерством юстиції та Фондом державного майна, було створено спеціалізоване державне підприємство "Укрспецюст", основним завданням якого є забезпечення зберігання та реалізація вилученого державними виконавцями майна. Згідно вказаної Постанови (1270-99-п) , "Положень про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна", затверджених наказом Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 року за № 68/5 (z0745-99) , п.2 зазначеного наказу, "Інструкції про проведення виконавчих дій", затвердженої наказом Міністерства юстиції України, 15 грудня 1999 року за № 74/5 (z0865-99) , на виконання статей 61, 66 Закону України "Про виконавче провадження" реалізацію арештованого нерухомого майна покладено на спеціалізоване державне підприємство "Укрспецюст" Міністерства юстиції України.

Чому державним виконавцем не дотримано зазначених вимог закону та чи входило в Перелік послуг, які були дозволені НВК ТОВ "Тект-Приват" реалізація арештованого нерухомого майна, на яку потрібенен спеціальний дозвіл, суд не з’ясував.

Вказані порушення суду першої інстанції апеляційний суд залишив поза увагою.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України в інтересах ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 7 грудня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2005 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд у суд першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.