розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Херсонського міського виконавчого комітету, третя особа – паспортний відділ Суворовського ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області, про визнання права користування квартирою; з а зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Херсонський міський виконавчий комітет, паспортний відділ Суворовського ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою та зобов’язання укласти договір найму квартири,

У жовтні 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначали, що відповідно до рішення Херсонського міського виконавчого комітету від 15 квітня 2003 року № 121 ОСОБА_4 було визнано наймачем АДРЕСА_1 на підставі рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 27 листопада 2002 року та між ОСОБА_4 та ТОВ "Наш дім" був укладений договір найму квартири. 5 липня 2002 року ОСОБА_4 зареєструвався у вказаній квартирі.

5 жовтня 2005 року у цій квартирі також була зареєстрована мати ОСОБА_4 – ОСОБА_3 У подальшому вони вдвох приватизували квартиру та 25 жовтня 2005 року продали її ОСОБА_6 За умовами договору купівлі-продажу вони знялися з реєстраційного обліку та зареєструвалися за різними адресами: ОСОБА_4 зареєструвався за адресою свої колишньої дружини, але там не проживав. Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2006 року визнано недійсними свідоцтво про право власності на квартиру, видане на ім‘я ОСОБА_4 та ОСОБА_3, договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, виселено ОСОБА_6 із квартири, вселено у квартиру ОСОБА_5 разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_7 Додатковим рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 21 грудня 2006 року визнано за ОСОБА_5 та її донькою, ОСОБА_7, право користування квартирою та стягнуто на користь ОСОБА_6 з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 45 197 грн. 50 коп., отриманих від продажу квартири. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 1 серпня 2007 року зазначені судові рішення залишені без змін.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 просили визнати за ними право користування спірною квартирою.

ОСОБА_5 заявила зустрічний позов, посилаючись на те, що 1 березня 2002 року між нею та ОСОБА_4 був укладений шлюб, 10 березня 2004 року ОСОБА_4 удочерив її доньку та вони вселилися у спірну квартиру. Зареєстровані у квартирі вони з донькою не були. У вересні 2005 року вона звернулася до суду з позовом про визнання за нею права користування квартирою. У жовтні 2005 року ОСОБА_4 виселив її з дитиною із квартири. Вдвох зі своєю матір‘ю, ОСОБА_3, вони приватизували квартиру та продали її ОСОБА_6 2 листопада 2005 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 знялися з реєстраційного обліку, тим самим добровільно відмовившись від права користуватися квартирою. Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2006 року їх з донькою було вселено у квартиру. 10 серпня 2007 року вони були зареєстровані у квартирі, а тому вона звернулася до Херсонського міського виконавчого комітету із заявою про укладання договору найму квартири, однак їй було відмовлено.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_5 просила визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою та зобов’язати Херсонський міський виконавчий комітет укласти з нею договір найму квартири.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 9 грудня 2008 року позов ОСОБА_4 задоволено та визнано за ним право користування квартирою. Зобов’язано Херсонський міський виконавчий комітет укласти з ОСОБА_4 договір найму квартири. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково та визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою. Зобов’язано паспортний відділ Суворовського ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області зняти ОСОБА_3 з реєстраційного обліку у квартирі. У решті зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 26 лютого 2009 року зазначене судове рішення у частині визнання за ОСОБА_4 права користування квартирою, зобов’язання Херсонського міського виконавчого комітету укласти з ним договір найму квартири, відмови у позові ОСОБА_5 про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою, визнання ОСОБА_5 наймачем квартири та зобов’язання Херсонського міського виконавчого комітету укласти з нею договір найму квартири, зобов’язання паспортного відділу Суворовського ВМ ХМВ УМВС України зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_4 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою та зобов’язано паспортний відділ Суворовського ВМ ХМВ УМВС України зняти його з реєстраційного обліку. Визнано ОСОБА_5 наймачем квартири та зобов’язано Херсонський міський виконавчий комітет укласти з нею договір найму квартири. У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 про визнання права користування квартирою, районний суд виходив із того, що застосована судом двостороння реституція у зв’язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири стосується і ОСОБА_4 щодо користування квартирою. Він (та вся родина) був зареєстрований у квартирі, оскільки був наймачем до моменту відчуження квартири.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення у цій частині, посилався на те, що ОСОБА_4 після укладання договору купівлі-продажу з ОСОБА_6 знявся з реєстраційного обліку у спірній квартирі та зареєструвався за адресою свої колишньої дружини, тобто він на свій розсуд розпорядився правом користування квартирою, тому відповідно до ст. 107 ЖК України втратив право користування квартирою.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Частиною 2 ст. 107 ЖК України встановлено, що в разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім’я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім’ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

З урахуванням зазначеної норми член сім’ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред’явлення позову про це, і встановленню в такому випадку підлягають лише обставини й факти, що свідчать про обрання такою особою іншого постійного місця проживання.

Згідно з п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2 (v0002700-85) (зі змінами та доповненнями) наймач або член його сім’ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання іншого постійного місця проживання ( повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім’ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 212- 215 ЦПК України на зазначені положення уваги не звернув; не перевірив пояснення ОСОБА_4 про те, що після визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним він поновив свої права користувача та погодив це питання з Херсонським міськвиконкомом, який є наймодавцем цього житла; не встановив і не зазначив у рішенні обставин і доказів, які свідчать про те, що ОСОБА_4 змінив місце проживання і виїхав на постійне місце проживання в інше місце; не дав оцінки довідці, яка знаходиться на а.с. 25 про те, що ОСОБА_4 є наймачем спірної квартири.

Що стосується позову ОСОБА_3 про визнання права користування квартирою, суд виходив із того, що ОСОБА_3 у квартирі була зареєстрована 5 жовтня 2005 року, а 25 жовтня 2005 року разом з сином ОСОБА_4 продала квартиру ОСОБА_6, що вона набула права користування квартирою в порушення вимог ст. 65 ЖК України, оскільки за період в 20 діб вона не могла набути права користування квартирою та не повинна була бути в ній зареєстрована.

При цьому суди застосували положення ст. 61 ЦПК України про те, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало чинності, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, оскільки судовим рішенням від 11 грудня 2006 року встановлено, що ОСОБА_3 у квартирі зареєстрована незаконно, а тому ці вимоги не підлягають доказуванню.

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки суд не врахував, що ОСОБА_3, будучи членом сім‘ї ОСОБА_4, набула рівного з ним права користування жилим приміщенням та права бути співвласником квартири при приватизації.

Крім того, у період касаційного провадження даної справи колегією суддів Верховного Суду України були розглянуті касаційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ЗАТ "ОТП Банк", ЗАТ "УАСК "Аска" в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6, фонду комунального майна Херсонської міської ради про визнання права користування спірною квартирою, визнання недійсними свідоцтва про приватизацію та договору купівлі-продажу, виселення та вселення.

Ухвалою Верховного Суду України від 20 травня 2009 року усі судові рішення по вказаній справі скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За обставин, коли судом касаційної інстанції скасовані рішення у справі, яка пов’язана з даною справою, з огляду на викладене, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.