Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа – приватний нотаріус ОСОБА_4, про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку, визнання незаконним рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2009 року,

У вересні 2004 року ОСОБА_5. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладеного 28 квітня 2004 року між ним, від його імені за дорученням діяв ОСОБА_2, та ОСОБА_3 В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5. посилався на те, що навесні 2004 року до нього звернувся ОСОБА_2 з пропозицією продати будинок. Він погодився продати будинок за 8 тис. доларів США, але оскільки правовстановлюючі документи на будинок не були оформлені та в нього був відсутній паспорт громадянина України нового зразка, 15 квітня 2004 року він видав ОСОБА_2 доручення для виконання дій щодо оформлення документів і продажу спірного будинку. 28 квітня 2004 року ОСОБА_2, діючи від його імені на підставі доручення, уклав указаний договір зі своєю дружиною – ОСОБА_3 Вважаючи, що ОСОБА_2 були порушені вимоги ч. 3 ст. 248 ЦК України – він продав будинок своїй дружині тільки у своїх інтересах і хотів мати власну вигоду, ОСОБА_5. просив позов задовольнити.

У лютому 2007 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (далі – виконком Орлівщинської сільської ради), Орлівщинської сільської ради про визнання незаконним рішення виконкому Орлівщинської сільської ради від 1 квітня 2004 року № 35, визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірний будинок від 22 квітня 2004 року на ім’я ОСОБА_5., визнання незаконним рішення Орлівщинської сільської ради від 11 червня 2004 року, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_3, визнання права власності на 1/2 частку спірного будинку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. ОСОБА_6 зазначала, що вона перебувала з ОСОБА_5 у фактичних шлюбних відносинах із 1972 року. За спільні кошти та спільною працею вони побудували спірний будинок. Під час домовленості з ОСОБА_2 про продаж будинку мова йшла про придбання останнім іншого будинку для її та ОСОБА_5. проживання, але меншого розміру, з доплатою різниці в ціні. Оглянувши знайдений відповідачем будинок АДРЕСА_2 вона та ОСОБА_5. дали згоду на його придбання, а згодом за допомогою ОСОБА_2 вони переїхали до цього будинку й перевезли майно. 25 травня 2004 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_2 Згодом вона дізналась, що 1 квітня 2004 року виконкомом Орлівщинської сільської ради було прийнято рішення про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_5. та одержання ним свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Згідно з рішенням Орлівщинської сільської ради від 11 червня 2004 року ОСОБА_3 було передано у власність земельну ділянку площею 0,29 га, що розташована на АДРЕСА_1 і видано державний акт на право власності на земельну ділянку. ОСОБА_5. звернувся до суду з указаним позовом, оскільки відповідачі ухилялися від зустрічей, відмовлялися віддавати документи на будинок АДРЕСА_2 та гроші, а в жовтні 2004 року Андронови зруйнували спірний будинок із метою продати земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2008 року справи за позовом ОСОБА_5. і за позовом ОСОБА_6 об’єднано в одне провадження й залучено до участі у справі правонаступника померлих позивачів – ОСОБА_1

У грудні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконкому Орлівщинської сільської ради, Орлівщинської сільської ради про визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним, визнання незаконним рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2009 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладений 28 квітня 2004 року між ОСОБА_5, від імені якого діяв за дорученням ОСОБА_2, та ОСОБА_3 Визнано незаконним і скасовано рішення Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 11 червня 2004 року в частині передачі в приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,29 га, що розташована на АДРЕСА_1 Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2914 га, що розташована на АДРЕСА_1 виданий на ім’я ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 30 800 грн. на відшкодування вартості будинку АДРЕСА_1 та судові витрати в розмірі 81 грн.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи та порушення судом норм процесуального права й ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом рішення суду апеляційної інстанції повинно відповідати вимогам ст. 316 ЦПК України.

Зокрема, у ньому повинно бути викладено короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи апеляційної скарги; узагальнені доводи та заперечення інших осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Проте зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Скасовуючи рішення міськрайонного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що договір купівлі-продажу спірного будинку відповідає вимогам чинного законодавства, а сам будинок не є спадковим майном, оскільки як на час смерті, так і на час складання заповітів він не належав ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Однак при цьому апеляційний суд не зазначив у достатньому обсязі мотивів скасування рішення міськрайонного суду та не обґрунтував належним чином своїх висновків, а обмежився формальним посиланням на те, що висновки суду першої інстанції є помилковими.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.