Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, і зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом та поділ особистих рахунків за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 лютого 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 червня 2007 року,

У серпні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, посилаючись на те, що в 2003 році вони добровільно залишити спірне житло, забрали всі свої речі, житлом вони не цікавляться, а тому втратили право користування ним.

У листопаді 2006 року відповідачка ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, посилаючись на те, що не мешкає в спірній квартирі з поважних причин, оскільки позивач влаштовує бійки, скандали, не пускає її до спірної квартири, а тому просила зобов’язати позивача не чинити перешкод у користуванні житлом, поділити особистий рахунок, виділивши їй з дітьми кімнату площею 16, 9 кв. м, а позивачу кімнату 14, 1 кв. м.

Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 лютого 2007 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 червня 2007 року, позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 з неповнолітнім сином ОСОБА_4 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилою площею квартирою АДРЕСА_1 з січня 2005 року. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

ОСОБА_2., ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просять скасувати оскаржувані судові рішення й задовольнити зустрічний позов, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суди виходили з того, що з 2005 року відповідачки добровільно залишили АДРЕСА_1 вказаним житлом вони не цікавились, не оплачували його. Доводи відповідачок про те, що вони не мешкають у спірній квартирі з поважних причин через поведінку позивача, який влаштовує бійки та скандали, не пускає їх до квартири, ретельно перевірені судом і встановлено, що відповідачки не надали суду достовірних доказів того, що ініціатором скандалів був саме позивач, що він систематично наносив побої та ображав їх, що саме він заподіяв їм тілесні ушкодження в січні 2004 року, а надані відповідачками документи – акти про зняття побоїв складені на підставі пояснень самих відповідачок.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачки не звертались із заявами про порушення їхніх житлових прав ні до ЖЕК, ні органів МВС України, житлом не цікавились, не оплачували його, що вбачається із їхніх письмових пояснень, не намагалися вселитися, не надали суду переконливих доказів того, що позивач перешкоджав їм користуватись спірним житлом. З позовом про вселення також до суду не звернулись.

Ураховуючи те, що відповідачки понад 6 місяців не проживали в спірній квартирі без поважних причин, суди дійшли до правильного висновку, що вони втратили право на житло відповідно до ст. 71 ЖК України, а тому немає підстав для задоволення зустрічного позову. Судом правильно не взяті до уваги доводи відповідачок про те, що в 2003 році позивач звертався до суду з позовом до них про визнання їх такими, що втратили право на житло, а потім від позову відмовився, тому що позивач не позбавлений права звернутись до суду з аналогічним позовом, але з інших підстав, а судом вони визнані такими, що втратили право на житло з 2005 року. Посилання відповідачок на те, що суд позбавив житла неповнолітнього сина сторін ОСОБА_4, 1999 року народження, не взяв до уваги думку органу опіки та піклування також не заслуговують на увагу, тому що відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, а неповнолітній син сторін мешкає з матір’ю.

Задовольняючи позов про визнання відповідачок такими, що втратили право на житло, судами також враховано, що АДРЕСА_1 надавалась батькам позивача, а відповідачка була прописана там після реєстрації шлюбу з позивачем, ОСОБА_1 є інвалідом 1 групи, характеризується позитивно.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 – 341 ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 лютого 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 червня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.