Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, третя особа Відкрите акціонерне товариство "Суха Балка", про стягнення заборгованості по щомісячним виплатам відшкодування втраченого заробітку, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2008 року,

У травні 2004 року прокурор Жовтневого району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1. з позовом до Відкритого акціонерного товариства (далі – ВАТ) "Суха Балка", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі – ВВД ФСС) про стягнення заборгованості по щомісячним виплатам, відшкодування втраченого заробітку.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 листопада 2007 року позов ОСОБА_1. в частині позовних вимог залишено без розгляду.

В грудні 2006 року ОСОБА_1. самостійно звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що ВАТ "Суха Балка" з 1 липня 1994 року при вирішенні питання про виплату призначеного відшкодування, що сплачувалося йому у зв’язку з ушкодженням здоров’я на виробництві та втратою 80 % професійної працездатності, неправильно застосовувало коефіцієнти підвищення тарифних ставок та посадових окладів по підприємству, внаслідок чого утворилася заборгованість із щомісячних виплат, а при передачі в 2001 році особової справи до ВВД ФСС було неправильно визначено розмір належних йому страхових виплат.

Посилаючись на зазначене, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з ВВД ФСС на його користь 42040 грн. 29 коп. недоплачених страхових виплат за період з 19 травня 2001 року до 1 березня 2007 року, у зв’язку із заниженням ВАТ "Суха Балка" розміру виплат з відшкодування шкоди, та зобов’язати відповідача з 1 березня 2007 року щомісячно сплачувати йому страхові виплати в розмірі 1794 грн. 29 коп. до наступного перерахунку.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2008 року позов задоволено: стягнуто з ВВД ФСС на користь позивача 42040 грн. 95 коп. недоплати по щомісячним страховим виплатам за період з 19 травня 2001 року до 1 березня 2007 року та зобов’язано відповідача, починаючи з 1 березня 2007 року, виплачувати ОСОБА_1 по 1794 грн. 29 коп. щомісячних страхових виплат до зміни обставин.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2008 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що при вирішені питання про нарахування позивачеві виплат у відшкодування шкоди ВАТ "Суха Балка" не було застосовано всі коефіцієнти підвищення тарифних ставок і посадових окладів й не було проведено відповідного перерахунку цієї виплати.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку, що ВАТ "Суха Балка" при вирішенні питання про нарахування позивачеві виплат у відшкодування шкоди правильно не застосувало коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів 2,0 з 1 липня 1994 року та коефіцієнт 2,5 з 1 січня 1996 року, встановлені спільними постановами дирекції й профспілкового комітету підприємства та наказами по підприємству, оскільки внаслідок їх застосування фактичного підвищення тарифних ставок (окладів) працівників не відбулося.

Проте повністю погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Уся заборгованість із відшкодування матеріальної та моральної шкоди виплачується потерпілим на виробництві роботодавцями, а в разі їх ліквідації без створення правонаступника - Фондом. Спори, що виникають із приводу заборгованості, повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди (п. 1-2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) ).

Згідно з вимогами п. 28 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (472-93-п) , в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, перерахування розміру відшкодування шкоди (втраченого заробітку, витрат на соціальну і медичну допомогу ) проводиться у разі підвищення тарифних ставок (окладів) працівників госпрозрахункових підприємств, а також заробітної плати відповідно до колективного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

При вирішенні справи суди виходили із того, що ОСОБА_1. з 1957 по 1958 роки працював на посаді гірничого майстра у ВАТ "Суха Балка" в шкідливих умовах праці. Під час виконання трудових обов’язків 20 січня 1958 року з ним трапився нещасний випадок, внаслідок якого позивач отримав каліцтво, про що було складено акт за формою Н-1.

У зв'язку з трудовим каліцтвом позивач неодноразово проходив медичний огляд та висновком МСЕК від 19 лютого 1990 року йому встановлено 80 % втрати професійної працездатності безстроково й визнано інвалідом ІІ групи.

Наказом ВАТ "Суха Балка" № 46/90 від 27 лютого 1990 року ОСОБА_1 було призначено платежі у відшкодування шкоди в сумі 101,48 крб., надалі з урахуванням базової заробітної плати по професії прохідника за січень-квітень 1992 року та ступеня втрати професійної працездатності позивачу з 1 липня 1994 року призначено до виплати 1211456 крб.

Задовольняючи позов, місцевий суд дійшов висновку, що ВАТ "Суха Балка" при нарахуванні ОСОБА_1 виплат у відшкодування шкоди не застосувало коефіцієнти підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, а саме: 2,0 з 1 липня 1994 року, 2,0 з 1 жовтня 1994 року, 3,0 з 1 лютого 1995 року, 2,5 з 1 січня 1996 року, 1,5 з 1 липня 1996 року й 1,15 з 1 липня 1997 року.

Переглядаючи справу, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, перевірив правильність нарахування позивачеві виплат у відшкодування шкоди лише щодо двох коефіцієнтів росту тарифних ставок і посадових окладів – 2,0 з 1 липня 1994 року та 2,5 з 1 січня 1996 року, але не вирішив питання щодо обґрунтованості застосування місцевим судом решти коефіцієнтів з урахуванням наявності чи відсутності фактичного підвищення тарифних ставок (окладів) працівників на час застосування цих коефіцієнтів.

Крім того, апеляційний суд не вирішив питання, чи правильно місцевий суд поклав на ВВД ФСС обов’язок з перерахування розміру щомісячних страхових виплат позивача саме з 19 травня 2001 року, враховуючи, що такий обов’язок виникав у нього з часу, коли підприємство передало в установленому порядку належні документи позивача до ВВД ФСС для продовження виплати відшкодування втраченого заробітку.

Відповідно до п. 3.7.2 Порядку призначення та здійснення страхових виплат застрахованим особам (членам їх сімей), затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 22 грудня 2005 року № 83, перерахування розміру щомісячної страхової виплати проводиться, виходячи з відкоригованої заробітної плати на коефіцієнт підвищення страхових виплат, затверджений правлінням Фонду. Розмір щомісячної страхової виплати обчислюється відповідно до підпункту 3.5.1 пункту 3.5 цього Порядку.

При цьому відкоригована заробітна плата не може перевищувати максимальну величину, з якої справляються страхові внески до Фонду, на дату проведення перерахунку.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, в порушення вимог ст. 303 ЦПК України доводи апеляційної скарги належним чином не перевірив і не вирішив питання, чи не перевищує відкоригована місцевим судом заробітна плата, що стала базовою для обрахування заборгованості за період з 19 травня 2001 року до 1 березня 2007 року в сумі 42040 грн. 29 коп., максимальну величину, з якої справлялися страхові внески до Фонду, на дату проведення перерахунку.

З огляду на наведене ухвалене рішення апеляційного суду не може бути визнано законним й обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2008 року скасувати, а справу передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає