розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Залізничний-3", про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3., посилаючись на те, що вони проживають у квартирі АДРЕСА_1 яка належить їм на праві власності, протягом останніх років систематично відбувається залиття їх квартири з вини мешканців квартири № 29, що розташована в цьому ж будинку поверхом вище. 4 травня 2006 року з вини відповідачки сталося чергове залиття, в результаті чого приміщення квартири пошкоджені, їм завдана матеріальна та моральна шкода.

Під час розгляду справи позивачі уточнили позов, пред’явили вимоги також і до ОСОБА_4., посилалися на ті ж обставини й додатково зазначали, що станом на грудень 2008 року розмір завданої їм матеріальної шкоди експертом визначено в 8 803 грн., однак з того часу минуло три місяці, а тому відповідачі зобов’язані відшкодувати їм інфляційні втрати, а також вартість робіт із розбирання та збирання меблів у сумі 2 325 грн., й просили стягнути солідарно з відповідачів 11 128 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 941 грн. 92 коп. на відшкодування інфляційних втрат, 320 грн. 69 коп. на відшкодування судових витрат, 2 тис. грн. – витрат на правову допомогу, а також на користь кожного по 10 тис. грн. за завдану моральну шкоду.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2009 року, позов задоволено частково, постановлено стягнути солідарно з відповідачок на користь позивачів 8 803 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 941 грн. 92 коп. на відшкодування інфляційних втрат, 155 грн. 95 коп. на відшкодування судових витрат, 2 тис. грн. – витрат на правову допомогу, а також стягнути солідарно з відповідачок на користь кожного з позивачів по 1 тис. грн. за завдану моральну шкоду; в задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5. в інтересах ОСОБА_3., ОСОБА_4. просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що позивачам на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. 4 травня 2006 року відбулося залиття зазначеної квартири із квартири № 29, у ванній кімнаті якої стався порив гнучкого шлангу під умивальником.

Задовольняючи частково позов, суд керувався статтями 1166, 1167 ЦК України та виходив із того, що залиття квартири № 23 сталося з вини відповідачів, у результаті залиття квартиру позивачів пошкоджено, вона потребує ремонту, позивачам завдана матеріальна та моральна шкода.

Розмір відшкодування матеріальної шкоди в сумі 8 803 грн. судом визначено відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 8 грудня 2008 року про вартість відновлювальних робіт, які необхідно провести в квартирі позивачів для ліквідації наслідків залиття, крім того, до зазначеної суми суд застосував індекси інфляції за період грудень 2008 року – лютий 2009 року й стягнув на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 додатково 941 грн. 92 коп. на відшкодування інфляційних втрат.

Проте з такими висновками суду цілком погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Способом відшкодування матеріальної шкоди, завданої залиттям квартири, позивачі обрали стягнення на їх користь вартості виконання ремонтних робіт, необхідних для усунення пошкоджень та відновлення стану квартири.

Суд установив, що вартість таких робіт на час розгляду справи становить 8 803 грн., але в порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України не навів мотивів, за якими до визначеного розміру відшкодування матеріальної шкоди застосував ще й індекси інфляції та стягнув із відповідачів додатково 941 грн. 92 коп. інфляційних втрат.

Крім того, суд стягнув на користь позивачів 2 тис. грн. витрат на правову допомогу, однак не перевірив чи не перевищує така сума граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу з огляду на положення статті 84 ЦПК України.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 березня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.