Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Любашівського району Одеської області в інтересах держави до ОСОБА_1 про стягнення надмірно нарахованих та виплачених коштів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 16 травня 2007 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 5 вересня 2007 року,

У квітні 2007 року прокурор Любашівського району Одеської області звернувся до суду з указаним позовом в інтересах держави, посилаючись на те, що відповідачка працює викладачем музичної школи відділу культури Любашівської райдержадміністрації. Згідно з актом КРУ в результаті проведеної ревізії 12 лютого 2007 року було виявлено, що в 2005 та 2006 роках ОСОБА_1 неправильно нараховано та надмірно виплачено виплату за час двох відпусток у сумі 402 гривень 08 копійок. Оскільки відповідачка безпідставно отримала кошти, позивач просив суд позов задовольнити, стягнути надмірно виплачені суми.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 16 травня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 5 вересня 2007 року рішення місцевого суду скасовано. Ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Любашівської районної державної адміністрації надмірно нараховані виплачені кошти в сумі 252 гривень. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та зміну рішення місцевого суду з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права, оскільки, на думку скаржниці, до правовідносин, які склалися, необхідно застосовувати ст. 1215 ЦК України і просить залишити в силі рішення суду першої інстанції, зробивши доповнення до його мотивувальної частини.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційна інстанція виходила з того, що судом першої інстанції неправильно застосований матеріальний закон, зокрема ст. ст. 127, 233 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається, що за період з 1 червня 2004 року до 1 червня 2005 року відповідачці надмірно нарахована та виплачена сума за відпустку в розмірі 150 гривень 08 копійок, а за період з 1 червня 2005 року до 1 червня 2006 року надмірно нарахована та виплачена сума - 252 гривень.

Ураховуючи те, що позов подано до суду у квітні 2007 року, суд у межах строку позовної давності дійшов до правильного висновку, що з відповідачки на користь Любашівської районної державної адміністрації необхідно стягнути надмірно виплачену їй суму в розмірі 252 гривень, відмовивши в стягненні суми в розмірі 150 гривень 08 копійок у зв’язку з пропущенням строку позовної давності відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗПП України, оскільки вимоги щодо поновлення пропущеного строку не заявлялось.

Доводи відповідачки про те, що її вини в переплаті їй грошей немає, а відповідальність повинна нести бухгалтер, яка проводила нарахування й допустила лічильну помилку, правильно не прийняті судом до уваги, тому що відповідно до ч. 1 ст. 127 КЗПП України відрахування із заробітної плати можуть проводитись тільки у випадках, передбачених законодавством України, а за п. 1 ч. 2 зазначеної статті поверненню підлягають суми, зайво виплачені в наслідок лічильних помилок. Відповідачка отримала за місцем своєї роботи надмірно виплачені їй кошти внаслідок лічильної помилки, а тому повинна їх повернути відповідно до трудового законодавства України.

За вимогами ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Між тим, відповідачка отримала кошти саме в результаті помилки, що виявлено з акта перевірки контрольно-ревізійної комісії роботи відділу Любашівської районної державної адміністрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У своїй касаційній скарзі відповідачка посилається лише на неправильну оцінку доказам, яку дав суд під час розгляду справи.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 – 341 ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. cт. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 5 вересня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.