Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Левченка Є.Ф.,

Сеніна Ю.Л., -

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області, прокуратури Полтавської області, апеляційного суду Полтавської області, Державного казначейства України в особі Головного управління ДКУ у Полтавській області, Лохвицького районного відділу ГУ МВС України у Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, за касаційною скаргою Державного казначейства України на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 6 лютого 2009 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 2 червня 2009 року та за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 2 червня 2009 року,

У жовтні 2002 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області, прокуратури Полтавської області, апеляційного суду Полтавської області, Державного казначейства України в особі Головного управління ДКУ у Полтавській області, Лохвицького районного відділу ГУ МВС України у Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Зазначав, що 18 грудня 2000 року він був затриманий працівниками Лохвицького РВ МВС України в Полтавській області за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ст. 94 КК України (в редакції 1960 року).

Кримінальна справа по його обвинуваченню у скоєнні вказаного злочину розглядалася судами неодноразово.

Вироком колегії суддів Гадяцького районного суду Полтавської області від 15 травня 2008 року його засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу на користь держави в розмірі 850 грн., а за ст. 94 КК України (в редакції 1960 року) виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

Посилаючись на те, що внаслідок неправомірних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду він незаконно перебував під вартою 5 років 2 місяці 28 днів і що, через відсутність можливості лікуватися, погіршився стан його здоров`я, просив стягнути з Державного казначейства України на його користь 5 000 грн. матеріальної шкоди та 10 000 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 6 лютого 2009 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто на його користь з Державного бюджету України 600 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди шляхом зобов`язання Державного казначейства України списати зазначену суму з відповідного рахунку, на якому обліковуються кошти Державного бюджету України. У задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 2 червня 2009 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 6 лютого 2009 року змінено – зменшено розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_4 до 70 000 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі Державне казначейство України просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про стягнення на його користь 10 000 000 грн. завданої моральної шкоди, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов`язкового скасування судових рішень.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційних скарг.

Керуючись статтями 332, 335- 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги Державного казначейства України та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 2 червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.