Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_20 до ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 про стягнення боргу, відсотків за договором позики, відсотків за прострочення грошового зобов’язання та відшкодування моральної шкоди за скаргою ОСОБА_22 про перегляд у зв’язку з винятковими обставинами рішення апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 29 вересня 2008 року,

У березні 2006 року ОСОБА_20 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за договором позики від 27 березня 2000 року позичила ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 100 тис. доларів США зі сплатою 24 відсотків річних або 2 відсотків на місяць. У зв’язку з тим, що з травня 2005 року ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 припинили сплату відсотків, після збільшення позовних вимог просила стягнути з відповідачів борг у сумі 505 тис. грн., відсотки в сумі 720 тис. грн. (відсотки за користування грошима й відсотки за прострочення грошового зобов’язання) та 100 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням договору.

рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 7 грудня 2007 року позов ОСОБА_20 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_23, ОСОБА_21, ОСОБА_22 на користь ОСОБА_20 борг у сумі 505 тис. грн. та 363 тис. 600 грн. - відсотки за користування грошима й відсотки за прострочення грошового зобов’язання. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди 3 тис. грн., судові витрати в розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн. У решті позову відмовлено.

рішенням апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2008 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 7 грудня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_21, ОСОБА_23, ОСОБА_22 на користь ОСОБА_20 по 168 333 грн. 33 коп. основного боргу, по 109 416 грн. 67 коп. відсотків за договором позики, по 5 тис. 50 грн. відсотків за прострочення грошового зобов’язання, по 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, по 566 грн. 67 коп. судового збору, по 10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з кожного. У решті позову ОСОБА_20 відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 29 вересня 2008 року касаційні скарги ОСОБА_22 та ОСОБА_23 відхилено, рішення апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2008 року залишено без змін.

ОСОБА_22 звернувся до Верховного Суду України зі скаргою про перегляд судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами й просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2008 року та ухвалу Верховного Суду України від 29 вересня 2008 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанцій одного й того самого положення закону, та ухвалити у справі рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На підтвердження неоднакового застосування правових норм скаржник наводить ухвалу Верховного Суду України від 1 лютого 2006 року, в якій за аналогічних обставин відмовлено в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди; ухвали Верховного Суду України від 7 лютого 2007 року та від 29 квітня 2004 року, в яких за аналогічних обставин суд дійшов висновку, що за ст. 374 ЦК УРСР стягненню підлягає лише сума, що була отримана; ухвалу Верховного Суду України від 8 травня 1996 року, якою за аналогічних обставин судові рішення скасовано та справу передано на новий розгляд у зв’язку з неповним з’ясуванням дійсних обставин справи.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв’язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону; визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України.

Розглянувши скаргу, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що в цьому разі має місце неоднакове застосування касаційним судом п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) (далі – ЦК України (435-15) ), відповідно до якого цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів виходить із такого.

У справі, що розглядається, установлено, що 27 березня 2000 року між ОСОБА_20, з одного боку, та ОСОБА_21, ОСОБА_23., ОСОБА_22, з другого боку, було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_20 надала в борг 100 тис. доларів США для фінансування виробничої діяльності товариства на три роки під 24 відсотки річних або 2 відсотки на місяць. Після закінчення строку дії договору боржники продовжували користуватися позиченими коштами й сплачувати відсотки за користування, проте з травня 2005 року нерегулярно сплачували відсотки, мотивуючи це відсутністю коштів.

Задовольняючи позов ОСОБА_20 у частині стягнення відсотків за користування грошима й відшкодування моральної шкоди за неналежне виконання зобов’язання, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких був установлений договором, а в разі порушення зобов’язання з повернення боргу настають правові наслідки, передбачені ст. 611 ЦК України, зокрема відшкодування моральної шкоди.

З такими висновками судів погодитись не можна з таких підстав.

Договір позики між сторонами у справі був укладений 27 березня 2000 року строком дії на три роки (до 27 березня 2003 року), тобто спірні правовідносини виникли до 1 січня 2004 року, тому регулюються нормами ЦК УРСР (1540-06) .

За положеннями ст. 374 ЦК УРСР за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальнику) у власність ( в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Указана норма не передбачала права позикодавця на отримання від позичальника відсотків за користування грошима .

Таким чином, якщо у відповідачів не виник обов’язок зі сплати відсотків за користування коштами до 1 січня 2004 року, то не можна вважати, що цей обов’язок продовжував існувати після набрання чинності ЦК України (435-15) , а тому висновок судів про застосовування до спірних правовідносин положень цього Кодексу є помилковим.

У даному випадку добровільна сплата відповідачами відсотків за користування позикою до травня 2005 року є підставою для висновку суду про визнання позову, а не для стягнення відсотків за користування позикою.

Задовольняючи позов ОСОБА_20 у частині відшкодування моральної шкоди, суди виходили з того, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, передбачені ст. 611 ЦК України, зокрема відшкодування моральної шкоди.

Проте відповідно до положень ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Наслідки порушення договору позичальником установлені ст. ст. 625, 1050 ЦК України, які не передбачають відшкодування моральної шкоди. Як не передбачала відшкодування моральної шкоди й ст. 374 ЦК УРСР.

Не встановлює такої відповідальності й укладений між сторонами договір позики, а відтак висновок судів і в цій частині також є помилковим.

Таким чином, має місце неоднакове та неправильне застосування судами норм матеріального права, тому рішення судів у частині стягнення відсотків за користування позикою й відшкодування моральної шкоди підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Разом з тим не може бути підставою для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону передача справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неповним з’ясуванням дійсних обставин справи.

Доводи скарги в цій частині не є обгрунтованими.

Ураховуючи викладене, у решті - рішення апеляційного суду та ухвалу Верховного Суду України необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 358, 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_22 задовольнити частково.

рішенням апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2008 року та ухвалу Верховного Суду України від 29 вересня 2008 року в частині стягнення з ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 на користь ОСОБА_20 по 109 416 ( сто дев’ять тисяч чотириста шістнадцять) грн. 67 коп. відсотків за договором позики та по 1 (одній) тис. грн. на відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У решті – рішення та ухвалу залишити без змін.

рішення оскарженню не підлягає.