Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Костенка А.В., Перепічая В.С.,

Мазурка В.А., Прокопчука Ю.В., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 24 квітня 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в червні 2006 року ОСОБА_2 повернув йому частину боргу за договором позики від 12 грудня 2004 року, а обумовлені розпискою проценти повернути відмовився.

ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 проценти від суми позики в розмірі 11 250 грн. та судові витрати.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 24 квітня 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позикодавець ОСОБА_1 не є фінансовою установою чи фізичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності, а тому відповідно до ст. ст. 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. 1048 ЦК України не мав права надавати позику з одержанням від позичальника ОСОБА_2 процентів від суми позики.

Однак з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян, і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін.

Судом установлено, що 12 грудня 2004 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 13 525 грн., що є еквівалентом 2 500 доларам США, на умовах виплати п’яти процентів за кожен місяць і зобов’язався повернути кошти з урахуванням нарахованих процентів до 1 липня 2005 року ( а. с. 11).

Згідно з розпискою від 30 серпня 2005 року, яку сторони не оспорювали, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 2 500 доларів США й борг склав 875 доларів США (а. с. 23).

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню.

Суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги також не звернув, не перевірив доводів апеляційної скарги та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення вважати обґрунтованими немає підстав. Такі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 24 квітня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.