Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі :

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства "Сілур", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Харцизьку Донецької області про стягнення недонарахованих сум відшкодування шкоди за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Сілур" на рішення Харцизького міського суду Донецької області від 1 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 17 листопада 2008 року,

У червні 2000 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що працювала на підприємстві відповідача ВАТ "Сілур" та отримала професійне захворювання; висновком МСЕК з серпня 1991 року їй встановлено 60% втрати працездатності та визнано інвалідом третьої групи. Указувала, що ВАТ "Сілур" встановлюючи розмір щомісячного відшкодування втраченого заробітку, не застосувало необхідні коефіцієнти підвищення тарифних окладів, що призвело до неправильного нарахування щомісячних страхових виплат. Просила стягнути з ВАТ "Сілур" недонараховані щомісячні платежі у розмірі 4 620 грн. 80 коп. та зобов’язати відділення Фонду з 1 квітня 2001 року проводити виплату відшкодування шкоди щомісячно у розмірі 164 грн. 69 коп. та провести перерахунок виплачених сум з урахуванням ступеня працездатності та щорічних підвищень сум відшкодування.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Ухвалою Харцизького міського суду Донецької області від 12 січня 2007 року задоволено заяву ОСОБА_6 про перегляд рішення Харцизького міського суду Донецької області від 20 квітня 2001 року у зв’язку з нововиявленими обставинами. Рішення Харцизького міського суду Донецької області від 20 квітня 2001 року у справі за позовом Донецького обласного комітету профспілок працівників металургійної та гірничої промисловості до ВАТ "Сілур" про відшкодування матеріальної шкоди скасовано.

Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 1 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 17 листопада 2008 року, позов задоволено. Стягнуто з ВАТ "Сілур" на користь ОСОБА_6 недоплату відшкодування шкоди за період з 1 серпня 1992 року по 1 квітня 2001 року в сумі 6 666 грн. 55 коп.; зобов’язано відділення Фонду проводити ОСОБА_6 виплату щомісячних страхових сум із розрахунку 164 грн. 69 коп. щомісячно з 1 квітня 2001 року та провести перерахунок страхових сум з урахуванням ступеню втрати працездатності та щорічних підвищень сум відшкодування.

У касаційній скарзі відкрите акціонерне товариство "Сілур" просить скасувати постановлені судові рішення, а також ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд рішення Харцизького міського суду Донецької області від 20 квітня 2001 року у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що товариством неправильно застосовувались або ж не застосовувались взагалі коефіцієнти підвищення тарифних ставок працівників підприємства.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Згідно роз’яснень, викладених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6 (v0006700-92) , виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, а також вимоги про перерахунок (наприклад, за відсотком втрати працездатності) сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років.

Також пунктом 28 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових зобов’язаних, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року (472-93-п) , які діяли до 18 липня 2001 року, було передбачено, що перерахований або нарахований розмір втраченого заробітку у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника (після підвищення тарифних ставок) за умови його роботи протягом повного календарного місяця або у перерахунку на повний календарний місяць роботи.

За таких обставин з висновком суду щодо наявності підстав для перерахування щомісячних платежів та стягнення суми недоплати погодитися не можна, оскільки змінюючи розмір щомісячних виплат суд не перевірив, чи відбулося фактичне підвищення заробітної плати на підприємстві, не витребували відомості про розмір середнього заробітку за професією позивача на кожний момент підвищення тарифних ставок протягом повного календарного місяця або у перерахунку на повний календарний місяць роботи, унаслідок чого не визначився з відповідністю розміру суми відшкодування, нарахованої позивачу, граничним сумам середньої заробітної плати.

З огляду на вищенаведене постановлені судові рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Сілур" задовольнити частково.

Рішення Харцизького міського суду Донецької області від 1 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 17 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.