Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева", ЖБК "ЖБК-98", про визнання права власності на ? частину квартири за касаційною скаргою ОСОБА_1. на рішення апеляційного суду Харківської області від 7 серпня 2007 року

У жовтні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. про визнання права власності на ? частину квартири. Зазначав, що перебував із відповідачкою в зареєстрованому шлюбі з 20 червня 1986 року до 20 вересня 2006 року. У період шлюбу ними було придбано кооперативну квартиру АДРЕСА_1 Свідоцтво про право власності на цю квартиру було видано 10 квітня 2001 року на ім’я відповідачки. Просив визнати за ним право власності на ? частину квартири.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 6 квітня 2007 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1. право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 7 серпня 2007 року рішення суду першої інстанції змінено: враховуючи, що спірна квартира придбана за позику, яку виплачує відповідачка, визнано за ОСОБА_1. право власності на 697/10 000 частин указаної квартири, стягнуто з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. 55 гривень 50 копійок судових витрат.

ОСОБА_1. звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст.22 КпШС (1969 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Аналогічно такі правовідносини регулює й Сімейний кодекс України (2947-14) .

Зокрема, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.

До спільної сумісної власності не належить майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (ч. 6 ст. 57 Сімейного кодексу України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 червня 1986 року до 20 вересня 2006 року, а фактично шлюбні відносини припинено в липні 2005 року, що підтверджується достовірними доказами.

1 грудня 1999 року між житлово-будівельним кооперативом "ЖБК-98" та ОСОБА_2. укладено договір про дольовому участь в будівництві спірної квартири на суму 118 718 гривень 46 копійок (а.с.17).

Після закінчення будівництва 10 квітня 2001 року на ім’я відповідачки видано свідоцтво про право власності на зазначену квартиру, право власності на квартиру зареєстровано в бюро технічної інвентаризації 11 липня 2001 року (а.с.21).

Для оплати вартості квартири 29 жовтня 1999 року відповідачці за місцем роботи ДП "Завод імені В.О. Малишева" надало позику строком на 20 років в сумі 57 000 гривень і 1 грудня 1999 року на 25 років в сумі 61 718 гривень 46 копійок, які заводом перераховано кооперативу.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру належної йому частки у праві власності на квартиру, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що на час фактичного припинення шлюбних відносин подружжям в рахунок погашення заборгованості за позикою сплачено 16 555 гривень 70 копійок, ? частка позивача складає 8 277 гривень 85 копійок, що становить 6,97 % від загальної вартості квартири, тобто 697/10000 квартири.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що з липня 2005 року заборгованість за позикою сплачує відповідачка, обґрунтовано врахував цю обставину при визначенні частки кожного з подружжя у праві власності на квартиру.

Згідно з положеннями ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Рішення апеляційного суду ухвалено із додержанням судом норм матеріального та процесуального права й доводи скарги висновків суду не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов’язкового скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 7 серпня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.