Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, виконавчого комітету Житомирської міської ради, комунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі – КП "ЖОМБТІ") про скасування рішення Житомирського міського виконавчого комітету від 25 жовтня 2001 року № 679 у частині зміни розміру ідеальних часток будинку, встановлення факту належності правовстановлюючого документа та визнання права власності на прибудови до будинку й за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_7, третя особа – Друга державна нотаріальна контора, про визнання права власності на частину будинку, визнання частково недійсним свідоцтва про спадщину за законом за касаційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 25 жовтня 2007 року,

У травні 2005 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 25 жовтня 2001 року № 679 в частині зміни розміру ідеальних часток будинку.

Зазначала, що згідно з додатком № 2 до вищезазначеного рішення у вигляді Переліку об’єктів нерухомого майна, яким змінюються ідеальні частки співвласників у зв’язку зі здійсненими прибудовами ОСОБА_7 встановлено нову ідеальну частку в спільній власності на АДРЕСА_1 в розмірі 61/100, а ОСОБА_8 – 39/100. Цим рішенням порушуються її права, оскільки до закріплених за ОСОБА_7 частин будинку входять прибудови, які зроблені нею й належать їй на праві власності, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 28 лютого 1991 року № 71.

У серпні 2005 року позивачка доповнила позовні вимоги й просила рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 9 червня 2005 року № 381, яким внесено зміни до п. 34 додатку до рішення № 71 від 28 лютого 1991 року у частині прізвища, ім’я та по батькові із зазначенням "ОСОБА_10" замість "ОСОБА_6", визнати незаконним і скасувати оскільки вони внесені безпідставно, її батько помер ще в 1994 році; визнати за нею право власності на відповідну частину спірного будинку, якій відповідають такі прибудови: тамбур – 4 площею 3,5 кв. м, кухня – 4-1, площею 8,7 кв. м, жилі кімнати – 4-2, площею 10, 0 кв. м, 3-3, площею 10, 4 кв. м, - та господарські будівлі: ? гаража під літерою "Г", сараї під літерами "Г-2" і "В-1", літня кухня під літерою "В".

Позовні вимоги в цій частині ОСОБА_6 мотивувала тим, що на прикінці 60-х - початку 70 років вона з дозволу батька, ОСОБА_10, за власні кошти здійснила прибудови до будинку та спорудила надвірні споруди – літню кухню два сараї, гараж для потреб своєї сім’ї, в яких мешкає до теперішнього часу, а тому набула право власності на них із визначенням відповідної ідеальної частки.

Судом до участі у справі в якості відповідачів залучені КП "ЖОМБТІ" та ОСОБА_9

У грудні 2006 року ОСОБА_9 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7 про визнання права власності на ? частину АДРЕСА_1 та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посилаючись на те, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 з 1946 року. У період шлюбу ними було придбано ? частину будинку та проведені відповідні добудови. Зазначене майно є їхньою спільною сумісною власністю. Після смерті чоловіка спадщина відкрилася на ? частину будинку, про те під час оформлення права власності на спадщину ОСОБА_7 незаконно позбавила її права на частину спірного будинку.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 11 січня 2007 року справи за вказаними позовами об’єднано в одне провадження.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 25 жовтня 2007 року, позов ОСОБА_6 задоволено, у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Суд узагалі належним чином не з’ясував характер та суть заявлених ОСОБА_11 вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими обґрунтувалися вимоги, не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) 2003 року положення зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 1 січня 2004 року.

Оскільки правовідносини виникли до набрання цим Кодексом чинності, то суд під час розгляду справи повинен був керуватися положеннями ЦК УРСР (1540-06) .

Право власності набувається на підставах і порядку, передбачених законом.

Визнаючи за ОСОБА_11 право власності на частину прибудов, суд не навів норм матеріального права, на підставі яких ним вирішено спір.

Не дана судом належна правова оцінка й тій обставині, що аналогічний спір за позовом ОСОБА_11 про визнання за нею права власності на прибудови вже був предметом розгляду суду й рішенням апеляційного суду Житомирської області від 1 вересня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 26 січня 2006 року (а.с. 134), ОСОБА_11 відмовлено в задоволенні вимог за безпідставністю.

Зазначені порушення вимог закону залишилися поза увагою апеляційного суду.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 25 жовтня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.