Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Національної музичної академії імені П.І. Чайковського, третя особа – ректор Національної музичної академії імені П.І. Чайковського, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зустрічним позовом Національної музичної академії імені П.І. Чайковського до ОСОБА_6 про стягнення суми, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 24 січня 2008 року,

У липні 2007 року ОСОБА_6 звернувся в суд з указаним позовом, посилаючись на те, що працював у відповідача на посаді викладача з 1991 року і був звільнений з роботи 11 листопада 2006 року за п. 3 ст. 41 КЗпП України (вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи). Позивач зазначав, що адміністрація академії, не встановивши істинних причин і обставин, упереджено віднеслася до його дій, побачивши в них не господарський проступок, що можна було розцінити як пошкодження стін, а аморальний вчинок.

Зокрема, він як викладач був позбавлений можливості в повній мірі якісно викладати предмет "Музична соціологія", який потребує використання наочних таблиць і схем, для чого потрібна обладнана класною дошкою аудиторія, а тому він вимушений був писати ці таблиці і схеми на стіні аудиторії.

У зв’язку з цим позивач вважав, що його дії не є аморальними, звільнення незаконним, а тому просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_6 4 120 гривень в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження стін.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року первісний позов задоволено. Поновлено ОСОБА_6 на посаді доцента кафедри історії української музики Національної музичної академії імені П.І. Чайковського. Стягнуто з відповідача на користь позивача 16 581 гривню 56 копійок. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Рішення суду в частині поновлення на роботі звернуто до негайного виконання.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 24 січня 2008 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_6 скасовано та постановлено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, апеляційний суд зазначив, що останній як педагог дійсно вчинив аморальний проступок, не сумісний з продовженням даної роботи, і його звільнення проведено відповідачем з дотриманням норм трудового законодавство України.

Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Судом установлено, що позивач працював на посаді доцента кафедри історії української музики Національної музичної академії імені П.І. Чайковського з 1991 року.

Наказом від 11 листопада 2006 року ОСОБА_6 був звільнений з посади на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України (вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи).

Підставою для видачі вказаного наказу стали дії позивача, який за відсутності класної дошки на занятті в аудиторії намалював таблиці з предмету викладання "Музична соціологія" на стіні аудиторії, чим пошкодив її.

Відповідно до п. 3 ст. 41 КЗпП України підставою для звільнення особи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального поступку, несумісного з продовженням даної роботи.

Тобто підставою для звільнення за п. 3 ст. 41 КЗпП України може бути не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням даної роботи.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 28 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) (з наступними змінами) "Про практику розгляду судами трудових спорів", з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (п. 3 ст. 41 КЗпП України), можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов’язків, так і не пов’язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Обгрунтовуючи правильність звільнення позивача за вчинення аморального проступку, апеляційний суд прийшов до передчасного висновку, що позивач не виконував належним чином покладені на нього обов’язки, а саме як виховні, так і педагогічні функції, оскільки під час проведення лекцій зі свого предмету намалював на стіні аудиторії таблиці з предмету викладання, чим пошкодив стіну; вчинив ці дії в присутності студентів і такий проступок за своїм характером є несумісним із продовженням ОСОБА_6 роботи як педагога, викладача.

Разом з тим, місцевим судом було установлено, що позивач неодноразово звертався до адміністрації академії з приводу належної організації учбового процесу та створення умов для нормального викладання предмету "Музична соціологія". Даний факт свідчить, що відсутність класної дошки в аудиторії є неналежною організацією учбового процесу з боку адміністрації академії і вчинений ОСОБА_6 проступок розцінювати як аморальний і такий, що несумісний із продовженням даної роботи, не можна.

Таким чином місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, правильно встановив, що він не вчиняв аморального проступку в розумінні п. 3 ст. 41 КЗпП України і був незаконно звільнений з роботи, тому передбачених ст. 309 ЦПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та відмови у задоволенні позову в суду апеляційної інстанції не було.

Оскільки апеляційною інстанцією помилково скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням без змін рішення місцевого суду.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 24 січня 2008 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.