Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні будинком за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2007 року,

У липні 2005 року позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом у порядку ст. ст. 48, 50 Закону України "Про власність", посилаючись на те, що вона є власницею 9/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1. Відповідачу на праві власності належить 3/10 частини будинку. Попереднім власником 3/10 частин будинку, ОСОБА_8, збудована мансарда, дах якої виходить на частину будинку позивачки, тому просила суд усунути перешкоди в користуванні її даховим приміщенням, демонтувавши частину мансарди, яка знаходиться над її приміщенням.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2006 року в позові відмовлено у зв’язку зі спливом строку позовної давності для звернення до суду.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2007 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2006 року скасовано. У позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом знесення (демонтажу) мансарди жилого будинку АДРЕСА_1 відмовлено з тих підстав, що вона не має права звернення з вимогою про знесення самовільно побудованої споруди, оскільки таке право належить органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_6 ставиться питання про скасування рішення апеляційного суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову з підстав порушення судом норм матеріального й процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України право звернення з позовом про перебудову чи знесення самочинного будівництва, у тому числі такого, яке порушує права інших осіб, належить органу державної влади або органу місцевого самоврядування, які з таким позовом не звертались, а позивачка не має права звернення з вимогою про знесення самовільно побудованої споруди.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він суперечить нормам матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що сторони є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1. Позивачка звернулася до суду з позовом, посилаючись на Закон України "Про власність" (697-12) , який діяв на час звернення до суду, про усунення перешкод у користуванні її даховим приміщенням шляхом демонтажу частини самочинно спорудженої мансарди, дах якої виходить на частину її будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України). Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Викладене свідчить, що висновок суду про те, що позов про знесення самочинного будівництва може бути пред’явлений лише органом державної влади або органом місцевого самоврядування й таке право не належить особі, права якої порушені самочинним будівництвом, є помилковим.

Оскільки апеляційний суд ухвалив рішення про відмову в позові ОСОБА_6, як неналежному позивачу, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2007 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.