розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення та усунення перешкод у користуванні й розпорядженні будинком і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування вартості поліпшення будинку та ремонтних робіт,

У листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що їй на праві власності в порядку спадкування належить будинок АДРЕСА_1, вона має намір проживати в цьому будинку, однак у ньому без жодних законних підстав проживають відповідачі й відмовляються добровільно звільнити житло, руйнують та псують його, чим порушено її права.

Позивачка просила виселити відповідачів із будинку АДРЕСА_1, зобов’язати їх не чинити їй перешкод у користуванні та розпорядженні будинком.

ОСОБА_2 пред’явила зустрічний позов, посилаючись на те, що тривалий час її сім’я проживає в будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_1 ще до оформлення свого права власності на будинок у порядку спадкування також не заперечувала проти їх користування житлом, більш того, влітку 2003 року вона домовилася про купівлю в ОСОБА_2 зазначеного будинку, сплатила їй 1 000 доларів США, відповідно за власні кошти провела значний об’єм ремонтних робіт будинку та господарських споруд, про що ОСОБА_1 було відомо й вона проти ремонту не заперечувала, однак у вересні 2008 року ОСОБА_1 змінила свої наміри, відмовилася нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу, а відтак зобов’язана повернути грошові кошти в сумі 77 548 грн., що витрачені нею, ОСОБА_2, на проведення ремонтних робіт і поліпшення будинку.

Рішенням Токмацького районного суду від 23 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 9 квітня 2009 року, позов ОСОБА_2 задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд виходив із того, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 і має намір проживати в ньому, у вересні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до сім’ї ОСОБА_3 з вимогою звільнити житло, однак останні безпідставно відмовляються добровільно виконати вимогу власника будинку, а тому підлягають виселенню із зазначеного будинку на підставі статті 319 ЦК України, статті 169 ЖК України.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що ОСОБА_2 заявила свої вимоги на підставі статей 1212- 1213 ЦК України, однак витрати на утримання та ремонт будинку не є майном у розумінні статті 1212 ЦК України, ОСОБА_1 взагалі не набувала майна, що належало ОСОБА_2 та знаходиться за адресою будинку АДРЕСА_1, навпаки таким майном користується сім’я самої ОСОБА_2, а тому норми статті 1212 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин і з цих підстав не підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 вартість робіт та послуг на утримання й ремонт будинку.

Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_2 не надала доказів того, що проведені переобладнання і перепланування будинку є законними, безпечними та корисними для власника ОСОБА_2, не довела того, що проведення ремонтних робіт було необхідним, доцільним і такі роботи та замінені елементи мають кращу якість, ніж ті, які були раніше, а ОСОБА_1 таких обставин не визнає.

Проте з такими висновками суду цілком погодитися не можна.

Судом установлено, що будинок АДРЕСА_1 на праві власності належав ОСОБА_6 та ОСОБА_7, після їх смерті будинок успадкувала ОСОБА_8, а після її смерті в 2002 році право власності на будинок одержала ОСОБА_1

Також установлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 проживають у зазначеному будинку понад 12 років, в тому числі як члени сім’ї ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а з 1996 року по 2002 рік як наймачі за домовленістю із ОСОБА_9 та з 2002 року – як наймачі зі згоди ОСОБА_2 з умовою безоплатного безстрокового їх проживання в будинку.

За час користування будинком сім’я ОСОБА_3 провели роботи з газифікації будинку, замінили пічне опалення на газове, здійснили й інші роботи з ремонту будинку.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2, крім іншого, зазначала, що вони з ОСОБА_1 мали домовленість про купівлю-продаж будинку АДРЕСА_1 після вирішення питання про поділ спадщини між спадкоємцями ОСОБА_8, так як ОСОБА_1 не мала наміру переїжджати до м. Токмак та проживати в будинку. Після такої домовленості вона, ОСОБА_2, за власні кошти провела значний обсяг ремонтних робіт у будинку, а саме: здійснила газифікацію будинку, побудувала новий гараж, навіс, арку, а також відремонтувала інший гараж, веранду, колодязь, замінила покриття даху будинку, поновила кути стін, замінила ввід електропроводки в будинку, видалила аварійні дерева на земельній ділянці, крім того, в 2007-2008 роках вони з чоловіком відремонтували сам будинок, у тому числі замінили покриття стін, стелі й підлоги, провели монтаж електротехнічного обладнання – люстр, вимикачів, розеток, демонтували стару електропроводку.

ОСОБА_2 зазначала, що вартість таких робіт становить значну суму, ОСОБА_1 була добре обізнана про такі їх дії та хід ремонту в будинку й не заперечувала проти цього, так як на протязі 2003-2008 р.р. постійно відвідувала їх і підтверджувала свій намір продати будинок, а тому ОСОБА_1 зобов’язана відшкодувати вартість її витрат на проведення ремонту та поліпшення будинку, оскільки відмовилася від продажу будинку, а зроблені поліпшення не можуть бути відокремлені.

На підтвердження таких доводів ОСОБА_2 надала письмові докази, в тому числі й кошторисну документацію на ремонт будинку, довідку Запорізької торгово-промислової палати про вартість витрат, пов’язаних із ремонтом будинку АДРЕСА_1, складену експертом оцінювачем ОСОБА_10, та копії документів, які підтверджують кваліфікацію експерта, а також проект газифікації будинку та копії документів на підтвердження деяких витрат.

У свою чергу ОСОБА_1 не заперечувала самого факту проведення ремонтних робіт у будинку за кошти ОСОБА_2, а зазначала про відсутність її згоди на такі роботи та не погоджувалася з кількістю й вартістю робіт.

Відповідно до статті 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Таким чином право наймача на одержання від наймодавця відшкодування вартості витрат на поліпшення речі залежить, зокрема, від згоди наймодавця на таке поліпшення.

За статтею 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин, а також вирішення питання про правову норму, що підлягає до них застосуванню, є обов’язком суду під час ухвалення рішення.

Сама по собі вказівка позивачем у позовній заяві конкретної норми закону не обмежує суд тільки цією нормою з огляду на пояснення заявника та доведені ним обставини.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень ОСОБА_2 в достатньому обсязі не перевірив, не визначився із характером спірних правовідносин та не вирішив яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; помилково виходив лише із зазначених ОСОБА_2 статей 1212- 1213 ЦК України.

Установивши, що сім’я ОСОБА_2 є наймачами будинку АДРЕСА_1 та за власний кошт провели значний обсяг робіт із його поліпшення, суд таким фактам оцінки не дав, не перевірив чи була ОСОБА_1 згодна з проведенням поліпшення з огляду на пояснення ОСОБА_2, належним чином не оцінив усіх наданих нею доказів на підтвердження своїх вимог, висновку щодо їх недопустимості в достатньому обсязі не вмотивував, а без перевірки прийняв до уваги заперечення ОСОБА_2

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Токмацького районного суду від 23 січня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 9 квітня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.