розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування жилим приміщенням та зміну договору найму жилого приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_4, про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Южного міського суду Одеської області від 21 травня 2007 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 9 жовтня 2007 року,

У травні 2006 року ОСОБА_1 у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина, ОСОБА_2., звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що вона з лютого 2003 року мешкає та зареєстрована в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1. У квартирі також мешкають і зареєстровані її колишній, чоловік ОСОБА_3., та їхній неповнолітній син – ОСОБА_2 У зв’язку з погіршенням стосунків із чоловіком вона із сином в липні 2005 року переїхала проживати до квартири в с. Олександрівка Комінтернівського району Одеської області. Просила визначити порядок користування спірною квартирою із залишенням у її та сина користуванні кімнат площею 12,05 кв.м і 9,44 кв.м, а в користуванні відповідача кімнату площею 17,35 кв.м.

У вересні 2006 року ОСОБА_3. подав зустрічний позов, в якому просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, у зв’язку з тим, що вона ніколи не мешкала в спірній квартирі.

Рішення Южного міського суду Одеської області від 21 травня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 9 жовтня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено, а в частині позову ОСОБА_1 справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд іншим суддею.

У касаційній скарзі ОСОБА_3., ОСОБА_4. просять скасувати судові рішення суду з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214, 309 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в позові ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірною квартирою, апеляційний суд виходив з того, що після отримання 29 грудня 2002 року ордера на цю квартиру сторони продовжували мешкати у квартирі АДРЕСА_2 і тільки в червні 2005 року до спірної квартири переїхав лише ОСОБА_3. ОСОБА_1 із сином залишилася проживати в с. Олександрівка, оскільки розірвання шлюбу сторін, наявність неприємних стосунків між ними та проживання у квартирі ОСОБА_4., з якою ОСОБА_3. утворив сім’ю, стало поважною причиною непроживання ОСОБА_1, оскільки робило неможливим та перешкоджало їй користуватися квартирою, у зв’язку із чим вона звернулася до суду.

Такий висновок зроблено без належного й повного з’ясування всіх обставин справи, без урахування причин непроживання у квартирі, у тому числі і зазначених у позовних вимогах.

У позовній заяві (а.с. 6-7) від 22 травня 2006 року ОСОБА_1 зазначала, що в липні 2005 року вона змушена була залишити спірну квартиру та повернутися до попереднього житла в с. Олександрівка, а тепер бажає визначити порядок користування житлом.

У додатковій позовній заяві (а.с. 24-25) ОСОБА_1 указала, що відповідач у липні 2005 року вигнав її зі спірної квартири та перешкоджає проживати в ній.

Апеляційний суд ці доводи ОСОБА_1 не визнав за обґрунтовані, оскільки, як вище зазначено, встановив, що позивачка не заселялася до спірної квартири. Про це ж зазначалося і в доводах ОСОБА_3

Проте висновки апеляційного суду в частині поважності причин непроживання ОСОБА_1 у квартирі, а саме: розірвання шлюбу сторін, їх "неприємні" стосунки та проживання ОСОБА_4., не ґрунтуються на заявлених підставах позовних вимог та суперечать поясненням ОСОБА_1 (а.с. 98) у судовому засіданні 5 лютого 2007 року про те, що ОСОБА_3. знав, що через навчання сина, якому треба отримати освіту, вступити до вищого навчального закладу, вона не піде проживати в м. Южний (до спірної квартири).

У цьому ж засіданні ОСОБА_1 заявила, що на виселенні ОСОБА_4. вона не наполягає та що її влаштовує отримання в користування двох кімнат.

У судовому засіданні (а.с. 137) ОСОБА_2 стверджував, що сторони між собою домовились, що батько переїжджає до м. Южного, а він із мамою залишається в с. Олександрівка.

Цих пояснень апеляційний суд не врахував, як не врахував і рішення Южного міського суду від 29 липня 2005 року (справа № 2-437-2005) про розірвання шлюбу сторін (а.с. 130), в якому зазначено, що, звернувшись до суду, ОСОБА_1 указала, що вони мають неповнолітнього сина, місце проживання якого згідно з письмовим договором сторони визначили – біля матері.

Суд не дослідив цих обставин і не з’ясував адреси такого проживання та підстави визначення цього місця – це є спірна квартира чи квартира, в якій ОСОБА_1 мешкає нині чи інша адреса.

За таких обставин у апеляційного суду не було підстав для ухвалення нового рішення в частині вимог ОСОБА_3, а оскільки рішення суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_1 про визначення порядку користування житлом уже скасовано з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то і рішення апеляційного суду в частині вимог ОСОБА_3 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд суду першої інстанції для спільного розгляду взаємопов’язаних вимог обох сторін.

Керуючись п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 9 жовтня 2007 року в частині ухваленого рішення про відмову в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням, скасувати та справу в цій частині передати до суду першої інстанції для спільного розгляду з вимогами про визначення порядку користування жилим приміщенням.