Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа Одеська міська рада, про зобовязання провести перебудову та виселення, за касаційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 і заступника прокурора Одеської області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 8 квітня 2009 року,

У травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1. Наймачами сусідньої АДРЕСА_2 у цьому ж будинку житловою площею 12,73 кв. м і загальною площею 21,9 кв. м є ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 Рішенням виконавчого комітету Іллічівської районної ради народних депутатів м. Одеси від 17 травня 1991 року № 1516 відповідачам тимчасово було передано в користування приміщення площею 18,0 кв. м.

Без одержання у встановленому законом порядку дозволу, без відведення земельної ділянки під будівництво та наявності затвердженого проекту відповідачі розпочали будівництво другого та третього поверхів над квартирою, в якій вони проживають. Такі дії відповідачів призвели до істотного порушення будівельних норм і правил. На місці АДРЕСА_2 відповідачі самочинно побудували триповерховий житловий будинок житловою площею 59,9 кв. м і загальною площею 136,3 кв. м. 25 травня 2007 року Інспекція ДАБК склала припис, яким запропонувала відповідачам в строк до 30 травня 2007 року надати проектно-правову документацію. Ця вимога не була виконана й 1 червня 2007 року інспекцією ДАБК на відповідачів було накладено штраф за самочинну реконструкцію спірної квартири.

Належна йому АДРЕСА_1 знаходиться поруч зі самовільною будівлею, що за своїми технічними характеристиками створює небезпеку його життю, здоров'ю та приватній власності, перешкоджає йому в здійсненні права користування й розпорядження майном.

Крім того, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 22 серпня 2007 року № 978 йому дозволено проектування та будівництво офісного будинку по АДРЕСА_1. Згідно з додатком № 1 до цього рішення відповідачі підлягають виселенню з аварійного житлового будинку по АДРЕСА_1 з наданням іншого упорядкованого житла. У грудні 2006 року сім'ї відповідачів була надана упорядкована квартира АДРЕСА_3. Відповідачам неодноразово пропонувалося отримати інші об'єкти для проживання, однак вони відмовилися.

Замість однієї житлової кімнати пл. 12,73 кв. м, в якій проживають відповідачі, він запропонував їм упорядковану квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 48,4 кв. м, що складається з житлових кімнат 16,5 кв. м і 13 кв. м й підсобних приміщень, але відповідачі не погодилися на такі умови переселення.

Оскільки він зобов’язаний здійснити будівництво офісного будинку в строк до 1 травня 2010 року, а відмова відповідачів переселитися та знести самочинні прибудови перешкоджає йому в здійсненні його обов’язків, ОСОБА_1 просив суд зобов’язати відповідачів за власний рахунок провести відповідну перебудову шляхом знесення самочинно збудованої надбудови 2-го та 3-го поверхів із метою приведення в попередній стан квартири АДРЕСА_2, та виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з цієї квартири в надавану квартиру АДРЕСА_4.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 8 квітня 2009 року, позов задоволено: зобов’язано відповідачів за власний рахунок знести самочинно збудовані надбудови 2-го та 3-го поверхів у квартирі АДРЕСА_2 з метою приведення її у попередній стан, а також виселено відповідачів із цієї квартири в квартиру АДРЕСА_4.

В обґрунтування касаційних скарг відповідачі та прокурор посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставлять питання про скасування судових рішень та вирішення спору по суті.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірна надбудова є самочинною, порушує права позивача, тому підлягає знесенню, а переселення відповідачів до іншої квартири є поліпшенням їх житлових умов, яке не суперечить вимогам ст.ст. 109, 110 ЖК України.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи суди виходили із того, що відповідачі вселилися в квартиру АДРЕСА_2 в 1970 році.

Рішенням виконавчого комітету Іллічівської районної ради народних депутатів м. Одеси № 366 від 6 травня 1988 року "Про підсумки інвентаризації ветхого жилого фонду Іллічівського району" визнано малоцінними та ветхими, такими, що не піддягають капітальному ремонту, в тому числі, квартири АДРЕСА_2.

Рішенням цього ж виконавчого комітету від 17 травня 1991 року за № 516, підсобне приміщення (колишня квартира АДРЕСА_5) тимчасово було закріплено за ОСОБА_2, яка з сім’єю в складі 5 осіб проживала в АДРЕСА_2 цього будинку.

З метою поліпшення умов проживання відповідачі в порушення вимог закону, без належного дозволу та затвердженого проекту здійснили реконструкцію квартир, наданих їм у користування, шляхом надбудови другого та третього поверхів, внаслідок чого утворилася триповерхова АДРЕСА_2, яка не відповідає будівельним нормам і не може бути введена в експлуатацію та у якій зареєстровано 6 осіб.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 22 серпня 2007 року № 978 ОСОБА_1 дозволено проектування та будівництво офісного будинку по АДРЕСА_1.

Додатком № 1 до цього рішення затверджено список осіб, які підлягали відселенню, а саме: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підлягали відселенню в одну однокімнатну квартиру, а ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 – в одну двокімнатну квартиру.

Однак, задовольняючи позов в повному обсязі, місцевий суд не повністю визначився з характером спірних правовідносин та правовими нормами, що підлягають застосуванню.

Дійшовши висновку, що квартира АДРЕСА_3 була надана відповідачам з метою їх відселення, місцевий суд належним чином не перевірив доводів відповідачів про те, що ця квартира була придбана ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 30 грудня 2006 року, тобто до прийняття виконавчим комітетом міської ради рішення про їх відселення.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 111 ЖК України, якщо будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, у зв'язку з непридатністю для проживання підлягає знесенню або будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий, інше благоустроєне жиле приміщення надається виселюваним державною, кооперативною або іншою громадською організацією, якій належить будинок, що підлягає знесенню, або якій призначається підлягаючий переобладнанню будинок (жиле приміщення), а в разі відсутності цієї організації чи неможливості надання нею жилого приміщення - виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Нормами ст. 113 ЖК України встановлено, що надаване громадянам у зв'язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 цього Кодексу. Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру. Якщо наймач займав більш як одну кімнату, йому надається жиле приміщення, що складається з того ж числа кімнат. За розміром жиле приміщення має бути не меншим за те, яке займав наймач, однак у межах норми жилої площі. Якщо наймач або член сім'ї, що проживає разом з ним, має право на додаткову жилу площу і фактично користується нею, жиле приміщення надається з урахуванням норми додаткової жилої площі. У разі виселення з жилого приміщення, меншого за розміром, ніж це передбачено для надання жилого приміщення в даному населеному пункті, виселюваному надається жиле приміщення відповідно до встановленого розміру.

Статтею 50 цього Кодексу встановлено вимоги, що ставляться до житлових приміщень, зокрема жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам.

При наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя.

Не допускається також заселення квартири, збудованої для однієї сім'ї, двома і більше сім'ями або двома і більше одинокими особами, за винятком випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 54 цього Кодексу.

Проте місцевий суд в порушення вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України не вирішив питання, чи відповідає квартира, у яку відселяються відповідачі, наведеним вимогам закону. Вирішуючи питання про знесення самочинної надбудови, місцевий суд не з’ясував наслідки розгляду іншої цивільної справи за позовом ОСОБА_2 та ін. про визнання права власності на цю будівлю.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України, на зазначені обставини уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги відповідачів.

З огляду на наведене, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 і заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 8 квітня 2009 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.