розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області (далі – Відділення) про стягнення одноразової допомоги, за касаційною скаргою Відділення на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2007 року,

У серпні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділення про стягнення 92 505 грн., посилаючись на те, що він тривалий час перебував у трудових відносинах із шахтою ім. Героїв Космосу, правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Павлоградвугілля".

5 лютого 1994 року під час виконання трудових обов’язків був травмований, за цією травмою висновком медико-соціальної експертизи (далі – МСЕК) від 19 травня 1994 року йому встановлено 15% втрати професійної працездатності.

Висновком МСЕК від 7 червня 2002 року йому встановлено вперше-повторно 65 % втрати професійної працездатності, з яких: 50% вперше по професійному захворюванню та 15 % повторно по трудовому каліцтву.

Після встановлення втрати працездатності він звернувся до відповідача для нарахування страхових виплат.

Постановою Відділення від 15 червня 2002 року № 472/2 йому було нараховано страхову виплату одноразової допомоги в розмірі 101 305 грн. та обмежено до виплати чотирикратним розміром заробітної плати в сумі 8 800 грн.

Позивач вважав, що сума одноразової допомоги повинна бути встановлена в сумі 92 505 грн.

рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2007 року, позов ОСОБА_1. задоволено.

У касаційній скарзі Відділення просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення – скасуванню, з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1., суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі – Закон) у зв’язку з повторним встановленням МСЕК вищого ступеня втрати стійкої професійної працездатності не передбачає можливості обмеження суми одноразової допомоги чотирикратним розміром граничної суми заробітної плати.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах Закону.

Абзац 1 ч. 2 ст. 34 Закону визначає порядок визначення суми одноразової страхової допомоги потерпілому при стійкій втраті працездатності внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання. При цьому встановлено обмеження, що розмір одноразової виплати не може перевищувати чотирикратного розміру страхової суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Розмір граничної суми заробітної плати (доходу) щорічно визначається Верховною Радою України при затвердженні Державного бюджету.

Абзац 2 ч. 2 Закону встановлює порядок перерахунку одноразової страхової виплати при зміні ступеня працездатності. При цьому виплачується різниця між фактично сплаченою одноразовою страховою виплатою і новим розміром цієї виплати.

Абзац 2 ч. 2 ст. 34 Закону не є спеціальною нормою стосовно абзацу 1 цієї частини, тому в даному випадку не застосовується правило про відміну дії загальної норми спеціальною.

Норма абз. 2 ч. 2 ст. 34 Закону не встановлює новий розмір і нові правила визначення розміру одноразової допомоги, а лише порядок перерахунку вже раніше визначеного розміру. Тобто абз. 2 ч. 2 ст. 34 Закону не встановлює іншого порядку визначення розміру допомоги, а лише порядок його перерахунку при зміні ступеня непрацездатності, тому обмеження граничного розміру одноразової страхової виплати, встановлене абз. 1 ч. 2 ст. 34 Закону, повинно застосовуватися й при перерахунку розміру допомоги.

За таких обставин висновок суду про те, що одноразова допомога позивачу повинна бути виплачена відповідачем у повному обсязі заподіяної шкоди, не ґрунтується на вимогах законодавства.

Не звернув уваги на зазначену обставину й апеляційний суд при розгляді справи в апеляційному порядку.

З урахуванням викладеного колегія суддів Судової палати у цивільних справах вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Павлограді Дніпропетровської області задовольнити.

рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2007 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Павлограді Дніпропетровської області про стягнення одноразової допомоги відмовити.