розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізького державного медичного університету про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2009 року,

27 квітня 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Запорізького державного медичного університету(далі – ЗДМУ) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він працював на посаді старшого лаборанта кафедри медичної та біологічної фізики й за сумісництвом (0,5 ставки) на посаді старшого лаборанта кафедри суспільних дисциплін.

Оскільки 5 грудня 2006 року університетом були істотно змінені його функціональні обов’язки, з якими він не погодився, то звернувся зі скаргою до проректора та профспілкового комітету ЗДМУ. 16 січня 2007 року була утворена комісія з трудових спорів, рішення якої в передбачений законом строк не отримав, тому був змушений 30 січня 2007 року направити заяву про відмову від продовження роботи на кафедрі медичної та біологічної фізики з 31 січня 2007 року згідно зі ст. 36-6 КЗпП України.

Однак 31 січня 2007 року його було звільнено з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, хоча заяви про звільнення за власним бажанням він не подавав.

2 лютого 2007 року завідувач кафедри суспільних наук повідомив його про те, що він звільнений з роботи за сумісництвом.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1. просив поновити його на посаді старшого лаборанта кафедри медичної та біологічної фізики ЗДМУ з 1 лютого 2007 року, поновити його на посаді старшого лаборанта кафедри суспільних дисциплін з 26 січня 2007 року, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 22 999 грн. 87 коп. та моральну шкоду в розмірі 12 421 грн. 14 коп.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2009 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, крім того, позивачем пропущено строк для звернення до суду за захистом порушеного права, передбачений ст. 233 КЗпП України.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що ОСОБА_1. пропустив строк для звернення до суду за захистом порушеного права.

Але з такими висновками судів погодитися не можна.

Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки .

Відповідно до положень ст. 234 КЗпП України в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п. 4 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" ( зі змінами), у кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску строків, встановлених ст. ст. 228, 223 КЗпП України, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Судами встановлено, що позивач дізнався про своє звільнення 31 січня 2007 року, хоча відмовився від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення, а не про отримання копії зазначеного наказу.

6 лютого 2007 року на адресу ОСОБА_1 начальником відділу кадрів ЗДМУ було надіслано листа-повідомлення про звільнення його з роботи з 31 січня 2007 року та про необхідність отримання трудової книжки, який згідно із поштовим повідомленням вручений особисто ОСОБА_1. 28 лютого 2007 року (а. с. 97-98).

1 березня 2007 року комісією ЗДМУ складено акт про відмову ОСОБА_1 від отримання трудової книжки, в якому, зокрема, зазначено, що останній з наказом про його звільнення з роботи ознайомлений, трудову книжку отримувати не став, після одержанная повідомлень про необхідність отримання трудової книжки за нею не з’явився, остаточний розрахунок із ним проведено 5 березня 2007 року (а. с. 96, 101).

Однак апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на наведене належної уваги не звернув і визнав строк пропущеним без поважних причин лише на тій підставі, що ОСОБА_1. не звернувся до суду із заявою про поновлення такого строку, але при цьому не перевірив і не обговорив причини пропущення цього строку.

Крім того, апеляційний суд не навів мотивів, на підставі яких не взяв до уваги доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ні копія наказу про звільнення, ні трудова книжка йому не були вручені; що перебіг строку починається з дня вручення цих документів, а не з моменту, коли він дізнався про звільнення.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду не може залишатися в силі й підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 335, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2009 року задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2009 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.