Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до управління освіти Макіївської міської ради Донецької області, третя особа – відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області, про встановлення факту нещасного випадку на виробництві та зобов`язання видати акт за формою Н-1,

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до управління освіти Макіївської міської ради Донецької області про встановлення факту нещасного випадку на виробництві та зобов`язання видати акт за формою Н-1.

Зазначала, що з 1 вересня 1967 року до 31 серпня 2004 року працювала викладачем російської мови та літератури в загальноосвітній школі № 60.

13 березня 1996 року на території школи в робочий час із нею трапився нещасний випадок, унаслідок якого вона отримала закритий перелом гомілки й перебувала на амбулаторному лікуванні до 18 травня 1996 року.

Посилаючись на те, що стан її здоров`я погіршився, вона систематично відчуває біль у нозі, і вважаючи, що може претендувати на відшкодування шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я під час виконання трудових обов`язків, просила встановити факт нещасного випадку на виробництві та зобов`язати управління освіти Макіївської міської ради Донецької області видати акт за формою Н-1.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 16 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 9 вересня 2008 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Установлено факт нещасного випадку, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків, що стався з ОСОБА_1 13 березня 1996 року о 8 годині 15 хвилин на території загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 60 м. Макіївки Донецької області. Зобов`язано управління освіти Макіївської міської ради Донецької області скласти акт за формою Н-1 за вказаним фактом.

У касаційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що нещасний випадок стався з позивачкою під час виконання нею трудових обов`язків та, оскільки відповідач не розслідував вказаний нещасний випадок, не склав акт за формою Н-1 і не взяв його на облік, то зазначений факт підлягає встановленню в судовому порядку із зобов`язанням відповідача скласти акт за формою Н-1, в якому зазначити обставини нещасного випадку.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Звертаючись із позовом до суду, ОСОБА_1 посилалась на п. 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК України, яка встановлює, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Однак відповідно до ст. 256 ЦПК України та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

На підставі ст. 22 Закону України "Про охорону праці" роботодавець повинен організовувати розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об’єднаннями профспілок.

Згідно з п. 13 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 (1112-2004-п) (далі – Порядок), обстеження місця нещасного випадку, одержання пояснень потерпілого, свідків та причетних до нещасного випадку осіб, з’ясування обставин і причин нещасного випадку, визначення, чи пов’язаний цей випадок з виробництвом, установлення осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці та складання акта розслідування нещасного випадку віднесено до компетенції утвореної роботодавцем комісії з розслідування нещасного випадку. У судовому порядку факт нещасного випадку встановлюється лише у разі ліквідації підприємства-роботодавця (ч. 2 п. 26 Порядку).

Отже, законом визначено порядок установлення факту нещасного випадку на виробництві, так само як і встановлення осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці.

У разі незгоди потерпілого зі змістом акта про нещасний випадок питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, чиє рішення може бути оскаржене у судовому порядку (чч. 3, 4 ст. 22 Закону України "Про охорону праці", пп. 37, 38 Порядку).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Вирішуючи спір, суд на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України належним чином не визначився з характером спірних правовідносин; не з`ясував, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; вищезазначені вимоги закону залишив поза увагою; усупереч вимогам ст. 256 ЦПК України встановив факт нещасного випадку на виробництві в судовому порядку.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м. Макіївки Донецької області задовольнити частково.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 16 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 9 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.