СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
Справа № 801/2303/13-а
31.07.13 м. Севастополь
( Додатково див. постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (rs30875222) )
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Омельченка В. А.,
суддів Санакоєвої М.А.,
Дудкіної Т.М.
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/2303/13-а за апеляційною скаргою Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Аблякимов Е.Е. ) від 05.04.13
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (вул. Північна 2,Красноперекопськ,Автономна Республіка Крим,96000)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.11.2012 № 0010831702, № 0010821702.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.13 року адміністративний позов - задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Красноперекопської об'єднаної Державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 19 листопада 2013 року № 0010821702, № 0010831702.
Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 116,70 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби.
Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.13 року та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. А саме, апелянт посилається на те, що позивачем не підтверджено документально виникнення податкових зобов'язань з податку по операціям з контрагентами. На думку апелянта, господарські операції позивача з контрагентами є нікчемними, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2013 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби.
У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є фізичною особою - підприємцем (ідентифікаційний код НОМЕР_1), зареєстрований Первомайською районною державною адміністрацією 10.03.2004 року, узятий на податковий облік в податковому органі платником податків та зборів, в тому числі є платником податку на додану вартість, та платником податку на доходи фізичних осіб.
Відповідачем у період з 30 жовтня 2012 по 05 листопада 2012 проведена позапланова невиїзна документальна перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Приватним підприємством "Ротонда Торг" (код ЄДРПОУ 36165656 за період з 01.01.2011 по 31.01.2011, за результатами якої складений акт від 12.11.2012 №1478/1702/НОМЕР_1 (далі акт перевірки).
Як зазначено в акті перевірки, в порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992р. та п.177.2, п.177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України, ФОП ОСОБА_3 завищено суму валових витрат, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за даними податкового органу на суму 8 825,57 грн. за період 2009-2011рр. внаслідок включення до їх складу витрат на придбання товарів у контрагентів ПП "Визит Торг", ПП "Ротонда Торг".
За даними податкового органу, завищення валових витрат пов'язане з тим, що платником податків необґрунтовано включено до їх складу витрати на придбання товарів у ПП "Визит Торг", ПП "Ротонда Торг" за відсутністю об'єкту оподаткування, а саме операцій поставки товарів.
Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що відносно владних суб'єктів господарювання складено акти про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин.
За даними податкового органу у ПП "Ротонда Торг" відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з підприємствами -постачальниками та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам -покупцям.
Податковим органом встановлено, що відносно посадових осіб контрагентів Позивача порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємства. Як вказано в акті перевірки, проведеним аналізом фінансово-господарської діяльності контрагента позивача (ПП "Ротонда Торг"), встановлені ознаки фіктивності, передбачені ст. 55-1 Господарського Кодексу України. Враховуючи даний факт, вбачається проведення транзитних фінансових потоків спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Не мають реального товарного характеру ( платник не знаходиться за місцезнаходженням) тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками. Вказані факти свідчать про укладення договорів без мети настання реальних наслідків.
На підставі названого акта перевірки 19 листопада 2012 року податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення (фактично отримані позивачем 22.02.2013р.) № 0010831702, яким збільшено суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб сумою 2 001,79 грн., в тому числі, за основним платежем у сумі 2000,79 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,0 грн., №0010821702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість сумою 2 668,72 грн. в тому числі, за основним платежем сумою 2 667,72 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.
Сума донарахування грошових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011р у розмірі 2 000,79 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення платником податків п. п. 164.1.3; п. 164.1 ст. 164; п. 167.1. ст. 167 Податкового Кодексу України від 02.12.2010, у зв'язку з завищенням валових витрат у сумі 13 338,60 грн., внаслідок включення до їх складу витрат на придбання товарів у контрагента ПП "Ротонда Торг".
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що первинними документами позивача підтверджується реальний рух активів в процесі здійснення господарської операції; податковий статус контрагентів позивача як платника ПДВ на час здійснення господарських операцій; наявність безпосереднього зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача; наявність господарської мети при укладенні угод з контрагентами - постачальниками.
Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
02 вересня 2009 року між ФОП ОСОБА_3 (надалі - покупець) та ПП "Ротонда - Торг" (надалі - продавець) укладено договір поставки № 03-09, згідно з яким продавець передає у власність покупця товар, а покупець приймає і оплачує цей товар на умовах цього договору (а. с.35).
Продавець продав товар: пластівці рисові, про що свідчить видаткова накладна № 104 від 05.01.2011р. на суму 16 005,60 грн. у тому числі ПДВ- 2 667,60 грн. та податкова накладна від 05.01.11 № 104 сумою з ПДВ 16 005,60 грн. (а. с. 36-37).
Покупець сплатив за отриманий товар грошові кошти, про що свідчить фіскальний чек від 27.01.2011р. на суму 10 000,0 грн., та фіскальний чек від 28.01.2011р. на суму 6005,6 грн. продавець видав покупцю податкову накладну № 104 від 05.01.2011р.
Отримання товару підтверджується видатковою та податковою накладними, позивачем проведена оплата вартості отриманого від ПП "Ротонда Торг" товару, що підтверджується фіскальними чеками.
По факту поставки/оплати товару ПП "Ротонда Торг", виписані податкові накладні. Вказані податкові накладні отримані Позивачем та включені до реєстру податкових накладних за відповідні податкові періоди 2011 року.
Статтею 185 Податкового кодексу України закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п. п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України).
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що позивачем обґрунтовано сформовано податковий кредит за перевіряємий період, а отже висновки податкового органу щодо безпідставного формування податкового кредиту не підтверджуються матеріалами справи.
Окрім того, в акті перевірки відповідачем не спростований факт отримання товару від ПП "Ротонда Торг". Первинними документами підтверджується: реальний рух активів в процесі здійснення господарської операції; податковий статус контрагентів позивача як платника ПДВ на час здійснення господарських операцій; наявність безпосереднього зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача; наявність господарської мети при укладенні угод з контрагентами - постачальниками.
Окрім того, щодо доводів апелянта, відносно нікчемності правочинів позивача з його контрагентами, судова колегія зазначає наступне.
Згідно з ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні
Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
При цьому згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Окрім того, судова колегія зазначає, що відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагентів, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.
Також, щодо доводів апелянта, відносно нікчемності правочинів позивача з його контрагентами, судова колегія зазначає наступне.
Згідно з ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні
Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
При цьому згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Окрім того, судова колегія зазначає, що відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагентів, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.
Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.
Керуючись ст. 195; ст. 196; ст. 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.13 у справі № 801/2303/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя
Судді
підпис В.А.Омельченко
підпис М.А.Санакоєва
підпис Т.М. Дудкіна
З оригіналом згідно
Головуючий суддя В.А.Омельченко