розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, треті особи: ЖБК "Будівельник-10", ОСОБА_2, про визнання права власності на квартиру,

У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Запорізької міської ради, треті особи: ЖБК "Будівельник-10", ОСОБА_2, про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом та визнання права власності на частину квартири, набутої в шлюбі.

Позивачка зазначала, що в 1969 році її чоловік, ОСОБА_3 був прийнятий до членів ЖБК "Будівельник-10" і їхній родині була виділена двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Пай за квартиру був виплачений у 1984 році.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що син ОСОБА_2 не заперечує проти визнання права власності в порядку спадкування тільки за нею, оскільки вона фактично прийняла спадщину після смерті чоловіка, просила суд встановити факт прийняття спадщини після смерті її чоловіка та визнати за нею право власності на половину вказаної квартири в порядку спадкування за законом, а на іншу половину - право власності в спільному майні подружжя.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 4 червня

2008 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири в спільному майні подружжя та на 1/2 частину квартири в порядку спадкування.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, яка не брала участі у розгляді справи та діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд посилався на норми ст. 1218 ЦК України та те, що факт реєстрації ОСОБА_4 у спірній квартирі надає їй та її неповнолітньому сину право користування спірною квартирою, але ніяким чином не породжує право власності на неї.

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитися, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального закону.

Судом установлено, що в 1969 році чоловік позивачки, ОСОБА_3, був прийнятий у члени ЖБК "Будівельник-10" і їх родині була виділена двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Пай за квартиру був виплачений у 1984 році.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частини квартири

На день смерті ОСОБА_3 до кола спадкоємців першої черги належали дружина спадкодавця ОСОБА_1, і два їхні сини ОСОБА_6 та ОСОБА_2

3 квітня 2006 року ОСОБА_6 помер.

Рішенням суду від 21 лютого 2007 року визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_5 у своїй апеляційній скарзі зазначала, що вона має право на частину спірної квартири, оскільки є спадкоємницею після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 3 квітня 2006 року, який у свою чергу є спадкоємцем та прийняв спадщину після смерті свого батька, ОСОБА_3, 29 травня 1993 року.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 549 ЦК України 1963 року, чинного на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Проте при постановленні ухвали апеляційний суд, указуючи, що за життя

ОСОБА_3 не здійснив жодних дій, які б свідчили про прийняття спадщини, що передбачені ст. 549 ЦК України 1963 року, і зазначаючи, що вимоги ОСОБА_4 не ґрунтуються на вимогах закону, належним чином не перевірив доводів ОСОБА_4 стосовно того, що її чоловік, ОСОБА_6, прийняв спадщину після свого батька, оскільки був зареєстрований і проживав у квартирі, яка є спадковим майном, на час смерті свого батька в 1993 році і до своєї смерті у 2006 році. Тобто суд належним чином не дослідив та не перевірив наявність відповідних доказів (подання до нотаріальної контори відповідної заяви, фактичний вступ в управління або у володіння спадковим майном), які мають значення для розгляду цієї справи.

Не перевіреними залишились також доводи ОСОБА_4 стосовно того, що за ОСОБА_1 не могло бути визнано право власності на частину квартири в порядку спадкування після смерті її чоловіка, ОСОБА_3, через те, що шлюб з ним було розірвано до його смерті, та що після розірвання шлюбу позивачка отримала іншу квартиру в цьому ж кооперативі ЖБК "Будівельник-10".

За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції не може залишатися в силі.

Скасуванню підлягає й рішення суду першої інстанції, так як задовольняючи позов ОСОБА_1, суд не прийняв до уваги наявність зареєстрованих у спірній квартирі членів сім'ї спадкодавців на час відкриття спадщини, не перевірив чи не зачіпає рішення суду прав та інтересів інших осіб, та не залучив їх до участі у справі.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права допустили як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 343 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 4 червня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.