розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до дочірнього будівельно-монтажного підприємства (далі - ДБМП) "Лебединпромбуд", відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) "Сумбуд" про поновлення тепло-, водо-, електропостачання жилого приміщення, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

У липні 2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1987 року вони проживають у квартирі АДРЕСА_1 й мають право безперешкодно користуватися жилим приміщенням і комунальними послугами, проте з лютого 2001 року за вказівкою начальника ДБМП "Лебединпромбуд" ОСОБА_3 було припинено електропостачання їх квартири, знято електролічильник, відключено та вивезено з кухні електроплиту, відключено тепло- та водопостачання квартири, зачинено вхідні двері під'їзду решіткою й з того часу вони не мають вільного доступу до житла, за цей час їх квартира була тричі пограбована, з березня 2006 року гуртожиток було передано на баланс ВАТ "Сумбуд", однак і голова правління цього товариства ОСОБА_4 не вчинив будь-яких дій для відновлення їх прав, такими неправомірними діями відповідачів їм завдано матеріальну та моральну шкоду.

Позивачі просили стягнути з відповідачів 8 тис. грн. на відшкодування матеріальної шкоди, а також на користь кожного по 10 тис. грн. за завдану моральну шкоду, зобов'язати голову правління ВАТ "Сумбуд" ОСОБА_4 забезпечити їм вільний доступ до житла та поновити електро-, тепло-, водопостачання квартири АДРЕСА_1.

Згодом ОСОБА_1 у власних інтересах та як представник ОСОБА_2 відмовився від позовних вимог про забезпечення вільного доступу до житла й поновлення електропостачання, решту позовних вимог уточнив, зазначив, що вони з дружиною проживають у гуртожитку й просив зобов'язати ВАТ "Сумбуд" поновити тепло-, водопостачання до двох жилих кімнат, санвузла, коридору та кухні, встановити електроплиту, а також стягнути з ДБМП "Лебединпромбуд" 2 979 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, та стягнути з відповідачів на користь кожного з позивачів по 10 тис. грн. за завдану моральну шкоду.

Ухвалою Лебединського районного суду від 19 грудня 2007 року провадження в справі в частині позовних вимог про забезпечення вільного доступу до жилого приміщення та поновлення електропостачання закрито в зв'язку з відмовою позивачів від позову в цій частині.

Рішенням Лебединського районного суду від 30 січня 2008 року в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 29 квітня 2008 року ухвалу Лебединського районного суду від 19 грудня 2007 року залишено без змін, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, постановлено зобов'язати відповідачів поновити тепло- та водопостачання до кімнати АДРЕСА_1; в задоволенні позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять скасувати ухвалу суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні їх позову та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги про поновлення тепло- та водопостачання кімнати ОСОБА_1, ОСОБА_2, апеляційний суд виходив із того, що позивачі проживають в гуртожитку на законних підставах і мають право на користування послугами тепло- та водопостачання житла, однак відповідачі таке право порушили та не забезпечили можливості користування відповідними послугами.

Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд зазначив, що позивачі не довели того факту, що вони зазнали душевних страждань внаслідок протиправних дій відповідачів, оскільки не оплачували комунальні послуги й своїми діями сприяли тому, що комунікації гуртожитку були відключені.

Проте з висновками апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі виданого трестом "Сумихімбуд" ордеру ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вересня 1987 року проживали у кімнаті АДРЕСА_1, гуртожиток перебував на балансі ДБМП "Лебединпромбуд", з 1 березня 2006 року будівля гуртожитку належить на праві власності ВАТ "Сумбуд".

Також встановлено, що рішенням виконавчого комітету Лебединської міської ради № 45 від 16 лютого 2000 року ДБМП "Лебединпромбуд" було надано дозвіл на проведення реконструкції будівлі гуртожитку під квартири, реконструкція розпочалася, однак позивачів не було відселено з гуртожитку в передбаченому законом порядку, натомість у лютому 2001 року за вказівкою начальника ДБМП "Лебединпромбуд" їх кімнату було відключено від мережі електропостачання, в подальшому було припинено й тепло- та водопостачання гуртожитку, на вхідні двері під'їзду поставлена металева решітка із замком.

В обґрунтування позову про відшкодування моральної шкоди позивачі зазначали, що з лютого 2001 року за вказівкою начальника ДБМП "Лебединпромбуд" ОСОБА_3 грубо порушуються їх житлові права, ОСОБА_3 не відреагував і на припис прокурора, а з травня 2001 року вони не можуть проживати в кімнаті гуртожитку по АДРЕСА_1, так як припинено її електро-, водо-, теплопостачання, до того ж не мають вільного доступу до житла, не вирішив порушені в їх зверненні питання й голова правління ВАТ "Сумбуд", такі дії керівників ДБМП "Лебединпромбуд" та ВАТ "Сумбуд" є неправомірними, порушують їх права і завдали моральної шкоди, оскільки їх страждання тривалі.

Підставами таких своїх позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 визначили положення статті 1167 ЦК України.

Апеляційний суд погодився з установленими судом першої інстанції фактами, при цьому в порушення статей 303, 316 ЦПК України у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, фактично визнав дії ДБМП "Лебединпромбуд" щодо припинення водо-, теплопостачання кімнати позивачів неправомірними, при цьому з огляду на положення статті 23 ЦК України не з'ясував до яких наслідків для позивачів призвели такі неправомірні дії, в достатньому обсязі не вмотивував свого висновку про те, що саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сприяли відключенню комунікацій гуртожитку, оскільки не встановив та не зазначив у рішенні обставин, що призвели до такого відключення, а також доказів того, що позивачі мали заборгованість по оплаті комунальних послуг і ця заборгованість слугувала підставами для дій ДБМП "Лебединпромбуд".

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Разом з тим, ухвала Лебединського районного суду від 19 грудня 2007 року постановлена судом відповідно до статті 174 ЦПК України, а рішення апеляційного суду в частині залишення цієї ухвали без змін та про відмову в задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права й підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Сумської області від 29 квітня 2008 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ДБМП "Лебединпромбуд", ВАТ "Сумбуд" про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.