розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Донецької області від 5 травня 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 травня 2007 року з вини відповідача, який керував автомобілем ВАЗ-21013, державний номер НОМЕР_1 і порушив Правила дорожнього руху України, сталася дорожньо-транспортна подія, внаслідок чого його автомобілю "Форд-Фокус", державний номер НОМЕР_2 завдані механічні пошкодження, а йому завдано моральну шкоду. Страховою компанією в межах відповідного договору йому виплачено страхове відшкодування, проте страхова сума не покрила всю завдану йому шкоду.

З урахуванням наведеного позивач просив стягнути з відповідача 4773,42 грн. матеріальної шкоди і 7000 грн. моральної шкоди. Крім того, просив стягнути судові витрати, в тому числі 4612,50 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 20 лютого 2008 року позов задоволено частково. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 4782,08 грн. матеріальної шкоди, 1000 грн. моральної шкоди, 89,50 грн. судових витрат. Відмовлено в задоволенні позову про стягнення витрат на правову допомогу.

В апеляційному порядку рішення було оскаржено ОСОБА_1, який просив стягнути моральну шкоду в розмірі 7000 грн. та 4612,50 грн. витрат на правову допомогу. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 5 травня 2008 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 судові витрати в сумі 677,98 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З урахуванням положення ст. 335 ЦПК України про межі касаційного розгляду та з урахуванням доводів касаційної скарги спір виник щодо розміру витрат на правову допомогу.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині в сумі 4612,50 грн., суд першої інстанції виходив з того, що адвокат ОСОБА_3, з якою ОСОБА_1 укладено договір про надання юридичних послуг, безпосередньої участі у розгляді справи не приймала.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін по суті спору, апеляційний суд, разом з тим, частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині витрат на правову допомогу і стягнув на його користь 588,48 грн., виходячи з того, що хоча адвокат ОСОБА_3, з якою позивач уклав договір про надання юридичних послуг, не приймала безпосередньої участі в розгляді справи, проте на умовах договору залучала до участі у справі інших адвокатів, які фактично і брали участь у справі, тому суд визначив розмір цих витрат з урахуванням кількості робочих днів, протягом яких справа знаходилась в суді, та мінімальної зарплати і загальних 24 годин роботи.

Проте повністю погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, позивач 24 липня 2007 року уклав договір про надання у цій справі правової допомоги з адвокатом ОСОБА_3, якій надав право залучати для виконання наданого їй доручення інших фахівців (а.с. 29-30), а додатковою угодою до цього договору визначив прізвища чотирьох фахівців (а.с.31).

Платіжними дорученнями ОСОБА_1 в загальній сумі переказав ОСОБА_3 згідно зазначеного вище договору 4612,50 грн. (а.с. 52, 115).

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги

З укладеного договору про надання юридичних послуг убачається, що він підписаний суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3, а у вступній частині договору зазначено, що вона є адвокатом. Проте свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у справі немає.

Крім того, у справі наявна довіреність від 25.07.2007 р., видана ОСОБА_1 ОСОБА_3 і ще чотирьом особам, двоє з яких - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 безпосередньо приймали участь у розгляді справи в суді (а.с. 63).

Суд не з'ясував в якості фахівця в галузі права чи в якості представників зазначені особи надавали правову допомогу позивачу, з урахуванням того, що договір про надання юридичної допомоги укладений лише з ОСОБА_3 Так, у судовому засіданні ОСОБА_5 зазначив, що він є студентом юридичного закладу.

Якщо зазначені особи надавали позивачу правову допомогу як фахівці в галузі права, суд не визначився з граничним розміром компенсації, а наведений ним розрахунок є немотивований і не має посилань на норми права.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (590-2006-п) затверджені граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і зазначено, що граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Апеляційний суд не врахував зазначені вимоги і, крім того, формально пославшись на надані позивачем акти виконаних робіт, підписані лише ОСОБА_3, зазначив, що загальний час надання правової допомоги становив 24 години. При цьому суд не перевірив, чи всі зазначені дії були необхідними для надання правової допомоги та справедливість таких розрахунків, як, наприклад 3 години 55 хв. на складання, направлення та отримання лише двох запитів (а.с. 64) та чи є правововю допомогою надання кур'єрських послуг.

Крім того, апеляційний суд порушив вимоги щодо процесуальної форми судового акту, оскільки, змінивши рішення суду першої інстанції, постановив ухвалу, а не рішення, як того вимагає ст. 309 ЦПК України. Посилання на те, що суд не змінює рішення місцевого суду по суті спору, а лише вирішує питання стягнення судових витрат, невірне, оскільки розподіл судових витрат є складовою частиною рішення суду (ч. 4 ст. 215 ЦПК України) і, змінюючи цю частину рішення, апеляційний суд повинен ухвалити власне рішення.

Незаконним є і рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у стягненні витрат на правову допомогу, відносно якого ставиться прохання в касаційній скарзі про залишення без змін, оскільки нормами ЦПК України (1618-15) не вимагається безпосередньої участі адвоката чи фахівця в галузі права в розгляді справи.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості і зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору в частині стягнення витрат на правову допомогу, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 5 травня 2008 року в частині вирішення вимог про стягнення витрат на правову допомогу скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині ухвалу апеляційного суду залишити без змін.