Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину та договору дарування будинку за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 13 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 15 вересня 2008 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їхній син - ОСОБА_5, з яким вони разом проживали в належному йому будинку АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги є вони та син померлого - ОСОБА_3 29 березня 2006 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, в якій зазначив про відсутність інших спадкоємців, внаслідок чого йому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом і він став власником спірного будинку. Вони до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не звертались, оскільки на час відкриття спадщини проживали разом зі спадкодавцем, тому є такими, що прийняли спадщину, і відповідач не мав права на отримання всієї спадщини.

Крім того, 16 червня 2007 року ОСОБА_3 подарував успадкований будинок ОСОБА_4

Враховуючи викладене, позивачі просили визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 березня 2006 року на ім'я ОСОБА_3 і договір дарування спірного будинку, укладений 16 червня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 13 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 15 вересня 2008 року, позов задоволено. Визнано недійсними свідоцтво про право на спадщину від 29 березня 2006 року на ім'я ОСОБА_3 та договір дарування спірного будинку, укладений 16 червня 2007 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, у зв'язку з його нікчемністю.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 посилаються на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставлять питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачі після смерті сина фактично прийняли спадщину, вступивши в користування та управління спадковим майном, і надання ОСОБА_3 до нотаріальної контори недостовірних відомостей про відсутність інших спадкоємців та одноособовим отриманням спадщини порушено їхнє право на власність.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як посилався відповідач ОСОБА_3, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 позивачі разом із ним постійно не проживали, мешкали окремо в належному їм будинку АДРЕСА_1, а в спірному будинку почали проживати вже після смерті спадкодавця, і оскільки вони в установлений законом строк з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертались, то не можуть вважатися такими, що прийняли спадщину.

Однак суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України зазначених вимог закону не врахував; не з'ясував належним чином, чи проживали позивачі постійно разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та не дав оцінки довідці сільської ради (а.с. 28), особистим поясненням ОСОБА_2 (а.с. 93), позовній заяві ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини (а.с. 120) та акту обстеження (а.с. 218), зі змісту яких убачається, що на момент смерті спадкодавця він мешкав один.

Зазначені порушення закону залишились поза увагою й апеляційного суду.

При цьому суду слід було звернути увагу й на рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 травня 2008 року про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

За таких обставин визнати ухвалені у справі судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 13 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 15 вересня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.