Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Соснівський відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, про зміну порядку стягнення аліментів на неповнолітню дитину, стягнення заборгованості за аліментами та неустойки за прострочення сплати аліментів за скаргою ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2008 року, ухвали апеляційного суду Черкаської області від 21 квітня 2008 року, та ухвали Верховного Суду України від 26 травня 2008 року

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну порядку стягнення аліментів на доньку ОСОБА_3, 1991 року народження про стягнення заборгованості за аліментами в розмірі 4 294 грн. 85 коп. та пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів у розмірі одного відсотка за кожен день прострочення від суми заборгованості - 9 642 грн. 99 коп.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 21 квітня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 26 травня 2008 року у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 21 квітня 2008 року, відмовлено.

У вересні 2008 року від ОСОБА_1 надійшла скарга про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2008 року ухвали апеляційного суду Черкаської області від 21 квітня 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 26 травня 2008 року з мотивів неоднакового застосування норм ст. ст. 184, 192, 194, 196 СК України.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених правових норм скаржниця наводить ухвали Верховного Суду України від 16 травня 2007 року, 12 грудня 2007 року та 17 жовтня 2007 року, в яких по-іншому вирішено питання щодо зміни розміру аліментів і порядку їх стягнення у твердій грошовій сумі, стягнення заборгованості та неустойки за несвоєчасну сплату аліментів.

Розглядаючи скаргу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України встановила, що в цьому випадку має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального і процесуального права - ст. ст. 184, 192 СК України та ст. 207 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права, колегія суддів виходить із таких підстав.

У справі, що розглядається, установлено, що на підставі рішення Соснівського районного суду м. Черкас від 17 листопада 1997 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуті аліменти на дочку ОСОБА_3, 1991 року народження, до досягнення нею повноліття щомісячно в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Стаття 67 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановила прожитковий мінімум для дитини віком від 6 до 18 років у наступних розмірах: з 1 січня 2007 року - 558 грн., з 1 квітня 2007 року 595 грн., з 1 жовтня 2007 року - 604 грн.

Відмовляючи ОСОБА_1 у зміні порядку утримання аліментів та у їх стягнення в твердій грошовій сумі, суди виходили з відсутності для цього підстав, оскільки відповідач, який є головою фермерського господарства, має регулярний заробіток (дохід).

Однак зазначений висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Так, з довідки державної виконавчої служби в Соснівському районі м. Черкас від 27 лютого 2007 року вбачається, що у 2006 році ОСОБА_2 мав дохід 16 грн., з якого сплачував аліменти відповідно в розмірі 154 грн. 20 коп.; 158 грн. 10 коп.; 160 грн. 80 коп. щомісячно, тобто в розмірі 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; відомості про доходи відповідача у січні-лютому 2007 року відсутні ( а.с. 9-13).

З матеріалів справи, зокрема, наданих відповідачем декларацій про прибуток убачається, що його дохід від фермерського господарства є незначним і нерегулярним та що фактично його він отримує лише після реалізації урожаю, з якого, на його думку, відповідно до пп. 1, 5 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 (146-93-п) , і необхідно утримувати аліменти після реалізації продукції в кінці року (а.с. 34-35, 61-63).

Постановами державних виконавців від 12 грудня 2006 року, від 22 грудня 2006 року на 1 грудня 2006 року та 1 січня 2007 року визначено заборгованість ОСОБА_2 за аліментами відповідно 105 і 90 місяців ( а.с. 37, 38), оспорюючи яку, ОСОБА_2 у липні 2007 року звернувся до суду із заявою про визначення розміру заборгованості за аліментами, за якою Соснівським районним судом м. Черкас було відкрито провадження, а 11 березня 2008 року ухвалено рішення ( а.с. 135-136).

Перевіряючи доводи ОСОБА_1 щодо визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі, суди зазначеним обставинам оцінки не дали та належним чином не врахували положення ч. 1 ст. 184 СК України щодо визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі, як у разі наявності нерегулярного, мінливого доходу платника, чи отримання ним частини доходу в натурі, так і за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Оскільки ст. 184 СК України носить диспозитивний характер і не визначає вичерпного переліку обставин для встановлення розміру аліментів в твердій грошовій сумі, за змістом цієї норми такими обставинами є нерегулярний дохід та будь-які інші обставини, що мають істотне значення, зокрема дані про придбання та утримання боржником майна при відсутності офіційного доходу тощо. Саме з таких позицій виходив Верховний Суду України при ухваленні рішень в інших справах.

Погодившись з висновком судів попередніх інстанцій у зазначеній справі касаційний суд допустив неоднакове застосування ст. 184 СК України.

Таким чином, виходячи з положень ст. 184 СК України суд повинен був перевірити доводи ОСОБА_1 щодо реальних витрат боржника, які є доказом його реального доходу та регулярний чи нерегулярний характер його доходів. Усупереч вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України суд зазначені факти не перевірив і не дав оцінки доводам позивачки про те, що при незначних офіційних доходах відповідач у зазначений нею період придбав автомобіль, сільськогосподарську техніку, придбавав та реалізовував худобу ( а.с. 80, 95).

При визначенні розміру аліментів суд разом з тим відповідно до ст. 182 СК України повинен ураховувати стан здоров'я та матеріальне положення як дитини так і платника аліментів, наявність інших дітей і непрацездатних батьків дружини, дочки, сина та інші обставини, що мають істотне значення.

Перевіряючи доводи скарги щодо висновків суду в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення заборгованості за аліментами неустойки (пені) згідно з ч. 1 ст. 196 СК України колегія суддів встановила, що підставою для цієї відмови суди зазначили наявність у провадженні іншого суду справи за скаргою ОСОБА_2 про визначення розміру заборгованості за аліментами.

Такий висновок суперечить практиці застосування касаційним судом положень п. 4 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, відповідно до яких знаходження на розгляді в іншому суді спору між тими самими сторонами, про той самий предмет й з тих самих підстав є підставою для залишення заяви без розгляду і не може бути підставою для відмови в позові.

Суд касаційної інстанції, погоджуючись із судовими рішеннями попередніх судових інстанцій, відступив від сформованої Верховним Судом України практики застосування норм процесуального права при розгляді цієї категорії спорів у конкретних справах, у результаті чого допустив неоднакове застосування одного й того самого положення закону.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2008 року, ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 21 квітня 2008 року та ухвалу Верховного Суду України від 26 травня 2008 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Черкаського районного суду Черкаської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.