Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

Костенка А.В. Перепічая В.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" - про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу квартири, за касаційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 15 листопада 2007 року,

У грудні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом і просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 26 листопада 2004 року ОСОБА_7, який діяв від свого імені та від імені і в інтересах позивачки з ОСОБА_3, договір дарування зазначеної квартири, укладений 15 грудня 2004 року ОСОБА_3 з ОСОБА_4 та договір купівлі-продажу цієї ж квартири, укладений 2 червня 2005 року ОСОБА_4 з ОСОБА_5

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що спірна квартира була придбана нею та ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 6 жовтня 2000 року, у спільну сумісну власність. У грудні 2001 року позивачка виїхала на заробітки до Італії, де працює по теперішній час. Під час чергового приїзду на Україну в жовтні 2005 року дізналася про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, а 26 листопада 2004 року, використовуючи підроблене доручення від її імені, він продав спірну квартиру, без її відома та згоди. Крім того, ОСОБА_7, згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, при укладанні та підписанні договору купівлі-продажу не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати, у зв'язку з чим просила позов задовольнити.

26 квітня 2008 року до суду з аналогічним позовом звернулася ОСОБА_2, посилаючись на те, що вона є спадкоємцем померлого за заповітом, тому зазначеними договорами порушено її право на успадкування частини квартири АДРЕСА_1, оскільки вона є спадкоємицею ОСОБА_7 за заповітом посвідченим державним нотаріусом 18 травня 2002 року і має право на успадкування належного йому на час смерті майна, у тому числі частини квартири.

Зазначала, що ОСОБА_3 обманним шляхом, використовуючи хворобливий стан ОСОБА_7, примусив останнього, всупереч його волі, використовуючи підроблене доручення від імені ОСОБА_1 продати спірну квартиру.

Рішенням Рівненського міського суду від 29 травня 2007 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 15 листопада 2007 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасовано і в цій частині постановлено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсними договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 26 листопада 2004 року, укладений між ОСОБА_7 який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3; договір дарування цієї ж самої квартири від 15 грудня 2004 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; договір купівлі-продажу цієї ж квартири від 2 червня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

У касаційних скаргах ОСОБА_6 та ОСОБА_4просять рішення апеляційного суду в частині задоволення вимог ОСОБА_1 скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

В частині позовних вимог ОСОБА_2 судові рішення не оскаржуються.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції й задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з того, що позивачка не давала згоди на відчуження спірної квартири, яка належала на праві спільної сумісної власності їй та ОСОБА_7 Крім того, останній на момент укладання договору купівлі-продажу зазначеної квартири з ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, так як страждав психічними та поведінковими розладами, недоумством унаслідок вживання алкоголю, а тому договори дарування та купівлі-продажу спірної квартири є недійсними.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна виходячи з наступного.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 29 квітня 1978 року (з відповідними змінами) "Про судову практику у справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнане недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 26 листопада 2004 року, укладений між ОСОБА_7, який діяв від свого імені та від імені та в інтересах ОСОБА_1, та ОСОБА_3 апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 303, 316 ЦПК України не вказав, з яких саме підстав визнаються недійсними наступні договори дарування від 15 грудня 2004 та купівлі-продажу від 2 червня 2005 року.

При цьому поза увагою суду залишилися вимоги ст. ст. 216, 387, 388 ЦК України, системний аналіз яких дозволяє зробити висновок про те, що визнання правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності є належним способом захисту лише тоді, коли передане майно за правочином, який визнано недійсним, у подальшому не відчужувалося його набувачем. У разі, якщо набувач, який придбав майно за недійсним правочином, в подальшому здійснив продаж такого майна іншій особі, слід заявляти віндикаційний позов про витребування майна в останнього набувача.

Отже, судом апеляційної інстанції не враховано, що права ОСОБА_1, як співвласника спірної квартири, не підлягають захисту шляхом визнання подальших угод недійсними, стороною в яких вона не була, оскільки захист її прав можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, за наявності підстав, передбачених ст. 388 ЦК України.

З огляду на викладене, рішення апеляційного суду не можна визнати законним і обґрунтованим і воно підлягає скасуванню.

Не може залишатися без змін в зазначеній частині і рішення суду першої інстанції, який дійшов помилкового висновку про відсутність у позивачки права вимоги щодо визнання недійсною угоди купівлі-продажу належної їй на праві спільної сумісної власності квартири, укладеної між ОСОБА_7, який на підставі доручення діяв також і від її імені, та ОСОБА_3

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 29 травня 2007 року та рішення апеляційного Рівненської області від 15 листопада 2007 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання угод недійсними скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.