Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючогоГнатенка А.В.,

суддів: Григор'євої Л.І., Данчука В.Г.,

Барсукової В.М., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції про стягнення середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за касаційними скаргами ОСОБА_1, Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції та заступника прокурора Житомирської області на рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 червня 2008 року,

У березні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що рішенням Попільнянського районного суду від 13 липня 2004 року на його користь із відповідача було стягнуто 460 грн. 96 коп. заробітної плати за суміщення посад у лютому-березні 1996 року, які не були виплачені йому при звільненні 29 липня 1997 року. Просив суд стягнути на його користь середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні з 29 липня 1997 року до 22 березня 2005 року в розмірі 61 597 грн. 87 коп. та 2 575 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 1 квітня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24 червня 2008 року рішення районного суду скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції на користь ОСОБА_1 23 906 грн. 19 коп. середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить частково скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційних скаргах Попільнянська районна санітарно-епідеміологічна станція та заступник прокурора Житомирської області просять скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи на його користь на підставі ч. 2 ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 23 906 грн. 19 коп., апеляційний суд виходив із факту невиплати з вини відповідача при звільненні позивача 29 липня 1997 року заборгованості із заробітної плати в розмірі 460 грн. 96 коп. за суміщення посад у лютому-березні 1996 року.

Крім того, апеляційним судом стягнуто на користь ОСОБА_1 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

При цьому апеляційний суд вважав, що затримка виплати заробітної плати мала місце з дня звернення - 29 липня 1997 року - до 13 липня 2004 року - дня ухвалення Попільнянським районний судом рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 460 грн. 96 коп.

Однак з висновком апеляційного суду не можна погодитись, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 213, 214, 313, 316 ЦПК України рішення апеляційного суду повинно бути законним і обгрунтованим та містити аналіз доводів сторін і наданих ними доказів та висновки щодо встановлених фактів і відповідних їм правовідносин.

Усупереч зазначеним нормам апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, належним чином не перевірив доводів сторін, не дав їм оцінки та не врахував положення норм закону, які регулюють правовідносини сторін.

Так, визначаючи період затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд не врахував, що цей період визначається з дня звільнення до дня фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117, абз. 5 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) ).

При цьому суд не дав оцінки тій обставині що фактичний розрахунок по заборгованій заробітній платі за суміщення посад у розмірі 460 грн., 96 коп. з позивачем проведено згідно з платіжним дорученням № 50 від 18 лютого 2005 року ( а.с. 52).

Судом також установлено, що спір із приводу оплати праці за суміщення позивачем посад виник після звільнення ОСОБА_1 з роботи - у лютому 1999 року, коли ним було заявлено відповідний позов (рішення апеляційного суду Житомирської області у справі № 2-397/2004 від 13 грудня 2004 року).

Застосовуючи до спірних правовідносин ст. ст. 116, 177 КЗпП України, апеляційний суд не врахував положення ч. 2 цієї норми, відповідно до якої при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Крім того, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в сумі 500 грн., апеляційний суд виходив із того, що відповідно до ст. - 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Однак апеляційним судом не враховано той факт, що Кодекс законів про працю України (322-08) доповнений ст. 237-1 тільки 24 грудня 1999 року ( Закон України від 24 грудня 1999 року № 1356-XIV "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" (1356-14) ), а період, з якого позивач просить стягнути моральну шкоду, починається з 30 липня 1997 року.

Оскільки апеляційним судом рішення ухвалено з порушенням процесуальних норм права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. 336, чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України. колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_1, Попільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції, заступника прокурора Житомирської області задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 червня 2008 року скасувати, передати справу на новий розгляд до апеляційного суду Житомирської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.