Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Каховського державного аграрного технікуму про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Каховського міськрайонного суду від 12 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 18 серпня 2008 року,

У березні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Каховського державного аграрного технікуму про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позивачка зазначала, що працювала у Каховському державному аграрному технікумі на посаді заступника директора з навчальної роботи та 25 травня 2007 року була звільнена із займаної посади. Заочним рішенням Каховського міськрайонного суду від 1 листопада 2007 року її було поновлено на роботі. 7 лютого 2008 року рішення суду було виконане, але того ж дня її знову звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків. Уважаючи звільнення незаконним, оскільки керівник Каховського державного аграрного технікуму не зажадав від неї пояснень з приводу невиконання обов'язків, не врахував характеру проступку, обставини, за яких його було вчинено та завданої ним шкоди, позивачка просила поновити її на посаді заступника директора з навчальної роботи Каховського державного аграрного технікуму, стягнути з технікуму на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 листопада 2007 року до дня поновлення на роботі та 20 000 грн. на відшкодування завданої їй незаконним звільненням з роботи моральної шкоди.

Рішенням Каховського міськрайонного суду від 12 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 18 серпня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись до порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що звільнення позивачки з роботи проведено за наявності достатніх для цього підстав, відповідним органом та із дотриманням строків і порядку застосування дисциплінарного стягнення.

Однак, погодитися з такими висновками не можна.

Відповідно ч. 1 ст. 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Частиною 2 вказаної статті цього Кодексу встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Судом установлено, що 6 травня 2007 року ОСОБА_1 за власним усним розпорядженням поселила до гуртожитку № 2 людей без оформлення відповідних документів, що призвело до неможливості отримати з них оплату за проживання у сумі 31 404 грн. 75 коп., у зв'язку з чим Каховському державному аграрному технікуму завдано матеріальної шкоди.

Звільнення позивачки з роботи за дане порушення проведено 7 лютого 2008 року, тобто поза межами встановленого законом строку.

Суд на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про звільнення позивачки з роботи з дотриманням вимог закону щодо строку для застосування дисциплінарного стягнення.

Крім того, як встановлено судом, ще однією підставою розірвання відповідачем трудового договору з позивачкою було нездійснення нею продовження ліцензій на надання освітніх послуг, пов'язаних з одержанням повної загальної середньої освіти та одержанням освіти на рівні кваліфікаційних вимог до молодшого спеціаліста за спеціальністю "Обслуговування комп'ютерних та інтелектуальних систем і мереж", що стало загрозою для студентів відповідних спеціальностей неотримання дипломів з обраної професії та атестатів повної загальної середньої освіти.

Частиною 3 ст. 19 Закону України "Про професійно-технічну освіту" передбачено, що професійно-технічні навчальні заклади незалежно від форм власності та підпорядкування розпочинають діяльність, пов'язану з підготовкою кваліфікованих робітників та наданням інших освітніх послуг, після отримання ліцензії. Ліцензія видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог зазначеного Закону Кабінет Міністрів України постановою від 29 серпня 2003 року № 1380 (1380-2003-п) затвердив Порядок ліцензування освітніх послуг, п. 11 якого встановлено, що ліцензування послуг здійснюється за заявою навчального закладу. У заяві зазначається найменування послуги, на надання якої заявник бажає отримати ліцензію.

Вирішуючи спір, суд повноважень позивачки належним чином не з'ясував та не встановив, чи входило до її посадових обов'язків подання від імені навчального закладу заяви про отримання (продовження дії) ліцензії на надання освітніх послуг, пов'язаних з одержанням повної загальної середньої освіти та одержанням освіти на рівні кваліфікаційних вимог до молодшого спеціаліста за спеціальністю "Обслуговування комп'ютерних та інтелектуальних систем і мереж".

Зазначена обставина має значення для правильного вирішення справи, а тому ухвалення судом рішення без її з'ясування є помилковим.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Каховського міськрайонного суду від 12 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 18 серпня 2008 року скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.