Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним і визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення вартості квартири за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ялтинського міського суду від 17 березня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 червня 2006 року,

У липні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона та відповідачка ОСОБА_3 є власниками в рівних частках трикімнатної квартири АДРЕСА_1. За час її перебування в США ОСОБА_3, яка є її дочкою, на підставі підроблених документів: тимчасового посвідчення НОМЕР_1 на її ім'я, виданого ВГІРФО ЯГУ ГУ МВД Україні в Автономної Республіки Крим, і довіреності від 13 жовтня 2003 року від її імені - 31 жовтня 2003 року без її відома уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу належної їй та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1.

Просила суд визнати недійсною довіреність, видану від її імені ОСОБА_3, а також тимчасове посвідчення НОМЕР_1 на її ім'я, видане ВГІРФО ЯГУ ГУ МВД України в АРК з дією до 24 листопада 2003 року, визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 31 жовтня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2; привести сторони до первісного стану зі збереженням за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину цієї квартири.

У вересні 2005 року ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посилаючись на те, що є добросовісним набувачем квартири, вартість якої з моменту придбання у жовтні 2003 року зросла зі 120 000 гривень до 350 000 гривень.

Просила при задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними доручення та договору купівлі-продажу спірної квартири й приведенні сторін до первісного стану стягнути з ОСОБА_1 на її користь вартість квартири станом на день пред'явлення позову - 325 000 гривень.

Рішенням Ялтинського міського суду від 17 березня 2006 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 червня 2006 року, первісний та зустрічний позови задоволено. Постановлено: визнати недійсною довіреність від 13 жовтня 2003 року, видану від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_3 і засвідчену керуючим справами виконавчого комітету Масандрівської селищної ради; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру в рівних частинах; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 325 000 гривень. Вирішено питання про розподіл судових витрат та визначено порядок виконання рішення, згідно з яким повернення квартири у власність ОСОБА_1 і ОСОБА_3 буде проведено після виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 325 000 гривень.

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постановлені судові рішення в частині виконання судового рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи первісний та зустрічний позови, місцевий суд, з рішенням якого погодилася й апеляційна інстанція, виходив із того, що ОСОБА_2 є добросовісним покупцем спірної квартири, належна ОСОБА_1 частина спірної квартири була неправомірно відчужена її дочкою ОСОБА_3 шляхом викрадення документів, а тому вимоги позивачів за первісним та зустрічним позовами є обгрунтованими. При цьому суд дійшов висновку, що на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 повинна бути стягнута вартість квартири за цінами на час розгляду справи в суді, а не на момент укладення договору купівлі-продажу квартири.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Звернувшись до суду на підставі ст.ст. 215, 216, 387, 388, 392 ЦК України з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, позивачка зазначала, що як власник спільної часткової власності має переважно право купівлі частки в праві спільної часткової власності, а також право витребувати своє майно від добросовісного набувача, оскільки воно вибуло без її волі.

Установивши наявність спору сторін із приводу спірної квартири, суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 4 ст. 10 ЦПК України не уточнив зміст позовних вимог та підстав позову, і не вжив заходів до правильного вирішення спору.

Визнавши договір купівлі-продажу недійсним на підставі положень ст. 388 ЦК України, місцевий суд не взяв до уваги, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Вирішуючи спір, суд не взяв до уваги, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства повинна оцінюватися судом відповідно до законодавства, чинного на момент вчинення спірного правочину. Ураховуючи, що договір купівлі-продажу квартири було укладено в жовтні 2003 року, при вирішенні спору суду необхідно було застосувати ЦК Української РСР (1540-06) .

Не можна погодитися з висновком місцевого суду про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 з посиланням на п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) , оскільки первісні позовні вимоги стосуються визнання правочину (угоди) недійсним із застосуванням двосторонньої реституції, а ОСОБА_2 просила стягнути вартість спірної квартири у розмірі 325 000 гривень за умови задоволення первісного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦПК України в мотивувальній частині рішення зазначається назва назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався. У порушення вказаних вимог процесуального закону суд не зазначив закон, на підставі якого він задовольнив зустрічний позов.

Апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив зазначених обставин і доводів апеляційної скарги та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд у суд першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду від 17 березня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 червня 2006 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.