Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про відшкодування шкоди та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_6, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

У травні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.

Зазначав, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 16 січня 2004 року на 604 км автошляху Київ-Чоп біля с. Угерське з вини ОСОБА_3, який керував автомобілем ГАЗ-330210, був пошкоджений належний йому на праві власності автомобіль "Range Rover", а йому завдана матеріальна шкода.

Посилаючись на те, що відповідачі відмовилися в добровільному порядку відшкодувати завдану шкоду, просив стягнути на його користь 44 749 грн. 76 коп. завданої матеріальної шкоди та понесені судові витрати.

У квітні 2004 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Посилаючись на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 16 січня 2004 року з вини відповідача ОСОБА_3 був пошкоджений належний йому на праві власності автомобіль ЗАЗ-110267 "Таврія", а йому завдана матеріальна та моральна шкода, просив стягнути з відповідачів на його користь 10 582 грн. 76 коп. - вартість відновлювального ремонту автомобіля, 367 грн. 20 коп. понесених витрат на проведення експертизи та 5 000 грн. завданої моральної шкоди.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 24 липня 2006 року зазначені позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 8 жовтня 2007 року, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 22 374 грн. 88 коп. завданої матеріальної шкоди, 223 грн. 74 коп. понесених судових витрат; на користь ОСОБА_4 - 1 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 183 грн. 60 коп. витрат, понесених на проведення експертизи та 51 грн. витрат на оплату державного мита.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про відшкодування завданої матеріальної шкоди та моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_3, який керував автомобілем "Газель", та ОСОБА_2, який як власник автомобіля "Газель" не забезпечив належний технічний стан зазначеного автомобіля, а тому відповідачі повинні солідарно відшкодувати позивачу завдану матеріальну та моральну шкоду.

Проте повністю погодитися з таким висновком не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом установлено, що 16 січня 2004 року біля 11 год. водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем ГАЗ - 330210, н.з. НОМЕР_1, рухався автошляхом Київ-Чоп у напрямку м. Стрий Львівської області.

Позаду автомобіля, по своїй правій смузі руху, рухався автомобіль Range Rover, н.з. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_1

На 604 км автошляху сталося руйнування заднього лівого гальмівного барабана автомобіля ГАЗ-330210, унаслідок чого два задніх колеса відділились від автомобіля та відлетіли на проїзну частину дороги, створивши перешкоду автомобілю ЗАЗ-110267, р.н. НОМЕР_2, яким керував водій ОСОБА_4 та який рухався в зустрічному напрямку.

Водій ОСОБА_4, намагаючись об'їхати вказані колеса, виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем "Range Rover", під керуванням водія ОСОБА_1

Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач ОСОБА_3 зазначав, що водію ОСОБА_4 завдана шкода не з його вини, оскільки з технічної точки зору водій автомобіля ЗАЗ-110267 "Таврія" ОСОБА_4 не повинен був виконувати маневр виїзду на смугу зустрічного руху, а тому відсутні правові підстави для покладення на нього відповідальності за завдану шкоду.

В обґрунтування своїх пояснень ОСОБА_3 посилався на п. 2 висновку від 22 квітня 2005 року № 2083 спеціаліста-автотехніка з дослідження механізму зіткнення транспортних засобів, відповідно до якого з технічної точки зору виконання маневру об'їзду рухомого об'єкта (коліс), що рухався смугою руху автомобіля, не відповідає технічним вимогам Правил дорожнього руху та постанову заступника начальника Стрийського МРВ від 23 січня 2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи.

На порушення вимог ст. ст. 212, 214 ЦПК України суд належним чином доводів відповідача не перевірив, не визначився з характером спірних правовідносин та не взяв до уваги, що у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Не обґрунтовані судом і підстави покладення відповідальності за шкоду, завдану позивачам, на відповідача ОСОБА_3 - власника автомобіля ЗАЗ-110267.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Указані вимоги закону суд залишив поза увагою й всупереч зазначеним правилам поклав солідарну відповідальність на власника джерела підвищеної небезпеки та особу, що здійснювала експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на правовій підставі.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи і залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, з підстав передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 8 жовтня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.