У липні 2007 рокуОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 14 липня 2000 року він уклав із відповідачкою шлюб, проте з часом їх стосунки погіршилися і з травня 2007 року вони разом не проживають, відповідачка проживає з іншим чоловіком, а тому подальше збереження шлюбу неможливе.

Позивач також зазначав, що вони з відповідачкою дійшли згоди про те, що їх син ОСОБА_3, 2001 року народження, буде проживати з ним, однак згодом ОСОБА_2. змінила свою думку з невідомих причин, хоча зміна місця проживання та звичного оточення сина негативно вплине на нього, ОСОБА_2. не має змоги забезпечити належний догляд дитини.

Позивач просив розірвати шлюб, укладений між ним та ОСОБА_2. 14 липня 2000 року, а також визначити з ним місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 17 березня 2008 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом установлено, щоОСОБА_1. та ОСОБА_2. з 14 липня 2000 року перебувають в шлюбі, мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, з травня 2007 року сторони разом не проживають, спільного господарства не ведуть, не мають наміру підтримувати шлюбні відносини, після припинення таких їх відносин син сторін залишився проживати з ОСОБА_4у квартирі АДРЕСА_1

Також встановлено, що іОСОБА_1., і ОСОБА_2. працевлаштовані, отримують стабільну заробітну плату, позитивно характеризуються, мають постійне місце проживання в квартирах; орган опіки та піклування - Ворошиловська районна у м. Донецьку рада, надав свій висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3. з батьком ОСОБА_4

Задовольняючи позов у частині визначення місця проживання дитини з ОСОБА_4., суд виходив із того, що позивачем та його матір'ю ОСОБА_5., яка проживає разом з ним та дитиною, створені усі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, натомість ОСОБА_2. не довела свої пояснення про можливість належного забезпечення нею виховання дитини.

Проте з такими висновками суду цілком погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Заперечуючи проти позову про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_2. зазначала, що вона була вимушена залишити квартиру, де проживала з позивачем, оскільки він її вигнав, забрати з собою сина відразу вона не мала можливості, проте на даний час у неї є квартира АДРЕСА_1 в квартирі проведено ремонт і житло придатне для проживання дитини, вона працює лікарем-акушером, отримує стабільну заробітну плату в розмірі 5120 грн., з урахуванням наведеного та своєї освіти забезпечуватиме нормальний всебічний розвиток дитини.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України пояснень відповідачки належним чином не перевірив, у достатньому обсязі не визначився з наявністю чи відсутністю обставин, на які вона посилалася, не вмотивував свого висновку про неможливість забезпечення ОСОБА_2. виховання дитини, не дав оцінки обставинам справи та поясненням сторін у їх сукупності, визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком, при цьому у порушення положень частини першої статті 161 СК України не з'ясував особистої прихильності дитини до кожного з батьків, не узяв до уваги вік дитини та з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип не встановив і не зазначив у рішенні передбачених частиною другою статті 161 СК України чи будь-яких інших виключних обставин, які б викликали необхідність розлучення малолітньої дитини з її матір'ю.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позову про визначення місця проживання дитини підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Судові рішення в частині задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу фактично не оскаржуються і підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргуОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17 грудня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17 березня 2008 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 доОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.