У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2008 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи відділ у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Миргородського МРВ УМВС України в Полтавській області, орган опіки та піклування при Миргородському відділі освіти, про виселення й зняття з реєстрації та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи приватний нотаріус Явтух Григорій Іванович, відділ у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Миргородського МРВ УМВС України в Полтавській області, орган опіки та піклування при Миргородському відділі освіти, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 грудня 2007 року,
в с т а н о в и л а:
В серпні 2005 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом.
Зазначала, що 11 листопада 2002 року між нею та її рідним дядьком, ОСОБА_2, було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким дядько продав їй належну йому квартиру АДРЕСА_1. При цьому вони домовилися про те, що дядько залишиться проживати в квартирі до 1 лютого 2005 року, доки вирішить питання придбання іншого житла.
Оскільки в подальшому відповідач відмовився добровільно звільнити квартиру та продовжує в ній проживати, ОСОБА_1 просила суд виселити відповідача зі спірної квартири без надання іншого житла та зняти його з реєстрації.
ОСОБА_2 позов не визнав та пред'явив до ОСОБА_1 зустрічний позов про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним з підстав, передбачених ст. 48 ЦК УРСР 1963 року.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначав, що за спірним договором купівлі-продажу квартири він грошей від позивачки не отримував і квартиру ОСОБА_1 не передавав. Вважаючи цей договір таким, що не відбувся, та мнимою угодою, ОСОБА_2 просив суд визнати його недійсним з підстав, передбачених ст. 58 ЦК УРСР 1963 року.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 січня 2006 року до участі у справі як відповідачів за первісним позовом залучено ОСОБА_3 та неповнолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_5
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24 жовтня 2007 року первісний позов задоволено: виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 разом із неповнолітніми ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1; дозволено відділенню у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Миргородського МРВ УМВС України в Полтавській області зняти з реєстрації за вказаною адресою ОСОБА_2, а в зустрічному позові відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 10 грудня 2007 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у первісному позові відмовлено, а зустрічний позов задоволено: договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 11 листопада 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визнано недійсним; сторони повернуто в попередній стан і визнано за ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого суду.
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у зустрічному позові, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу, укладеному між нею й ОСОБА_2, вчиняла дії з управління належною їй квартирою, а підстави для визнання договору мнимим відсутні.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в первісному позові та задоволення зустрічному позову, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 надано достатні докази на підтвердження мнимості спірного договору.
Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.
Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
При вирішенні справи місцевим судом встановлено, що 11 листопада 2002 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, за яким він продав, а ОСОБА_1 купила цю квартиру за 2153 грн. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Миргородського нотаріального округу Полтавської області Явтухом Г.І., а 19 листопада 2002 року договір зареєстровано у Лубенському міжміському бюро технічної інвентаризації. Після придбання спірної квартири ОСОБА_1 зареєструвалася в ній, уклала договір з Миргородським виробничим управлінням житлово-комунального господарства про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги у придбаній квартирі та намагалася оселитися в ній.
Оцінивши надані сторонами докази, місцевий суд дійшов висновку, що ці обставини спростовують мнимість спірного договору купівлі-продажу в розумінні ч. 1 ст. 58 ЦК УРСР 1963 року, а відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження зворотного.
Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Однак у порушення вимог процесуального закону, апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку та ґрунтуючись на тих самих доказах, встановлені місцевим судом факти не спростував.
Суд першої інстанції, встановивши на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, факт відсутності підстав для визнання спірного договору мнимим, обґрунтовано дійшов висновку про відсутності правових підстав для визнання його недійсним.
Таким чином місцевий суд, повно і всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.
Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 грудня 2007 року скасувати та рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24 жовтня 2007 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф.
Левченко
Л.М. Лихута
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк