У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ майна,
в с т а н о в и л а :
У червні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ майна, а саме будинку АДРЕСА_1.
Позивачка зазначала, що з травня 1997 року по липень 2006 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання ними набуто спільне майно, а саме: жилий будинок, гараж, літня кухня, сарай, дровітня, криниця, туалет та паркан навколо садиби, яке знаходиться за зазначеною адресою. Станом на березень 2006 року жилий будинок і господарські споруди не прийняті в експлуатацію, а тому інвентаризаційної оцінки на зазначені об'єкти не існує.
Посилаючись на те, що вона не має наміру проживати у спірному будинку, позивачка просила суд виділити жилий будинок та господарські споруди відповідачу, а на її користь стягнути з відповідача компенсацію Ѕ частини спільного майна.
У січні 2007 року позивачка уточнила свої позовні вимоги і просила визнати об'єкти незавершеного будівництва спільною сумісною власністю і виділити їй в натурі Ѕ частину нерухомого майна по запропонованому експертом 3 варіанту під номером "другий співвласник", а саме: кухню
2 площею 15,5 кв.м вартістю 6 949 грн.; кімнату 3 площею 13,3 кв.м, вартістю
5 574 грн.; кімнату 4 площею 14,1 кв.м вартістю 5 910 грн.; сарай "В" площею 16 кв.м, вартістю 2 334 грн.; гараж "Г" площею 29,8 кв.м, вартістю 3 334 грн.; дровітню "Д" площею 33,8 кв.м вартістю 1 438 грн.; Ѕ вартості паркану "П" вартістю 917 грн., а всього на загальну суми 26 627 грн., що становить 48/100 частин всього домоволодіння. У спільному користуванні просила залишити криницю "К" вартістю 170 грн.
Ураховуючи відхилення від часток, позивачка зазначила, що відповідач повинен сплатити їй компенсацію у сумі 1 159 грн.
Рішенням Червоноармійського міського суду Житомирської області від
19 лютого 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Проведено поділ майна, що є спільною сумісною власністю між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Виділено ОСОБА_1 частину будинку з надвірними будівлями вартістю 20 069 грн., а відповідачу іншу частину будинку з надвірними будівлями вартістю 35 331 грн. У решті позову відмовлено за безпідставністю.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 21 вересня
2007 року рішення Червоноармійського міського суду Житомирської області від 19 лютого 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Житомирської області від 21 вересня 2007 року і залишити в силі рішення Червоноармійського міського суду Житомирської області від
19 лютого 2007 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд посилався на те, що рішенням ХХІХ сесії ІУ скликання Червоноармійської селищної ради від
16 лютого 2005 року припинено право користування земельною ділянкою розміром 0,15 га по вулиці Довженка для обслуговування жилого будинку і господарських будівель по добровільній відмові ОСОБА_2 та рішенням цієї сесії вказану земельну ділянку на праві власності для будівництва та обслуговування жилого будинку виділено ОСОБА_3, а тому немає ніяких підстав для задоволення позовних вимог і поділу будинку, який не прийнятий в експлуатацію, а земельна ділянка, на якій розташовано будинок, виділена іншій особі.
Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Установлено, що позивачка і відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі з травня 1997 року до липня 2006 року. У період шлюбу та спільного проживання ними набуто спільне майно, а саме: жилий будинок, гараж, літня кухня, сарай, дровітня, криниця, туалет та паркан навколо садиби, яке знаходиться по АДРЕСА_1. Станом на березень 2006 року спірний будинок був недобудованим, його не прийнято в експлуатацію, право власності в установленому законом порядку на нього не зареєстроване, готовність будинку становить 96%, він є придатним для проживання.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року (v0007700-91) "Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", зі змінами від
25 травня 1998 року, за позовом дружини, членів сім'ї забудовників, які спільно будували будинок, суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
Указані обставини у справі підтверджуються висновками будівельно-технічних експертиз № 99 від 25 липня 2006 року та № 168 від 23 грудня 2006 року.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний будинок дровітня, туалет, паркан є спільним майном, яке за нормами Сімейного кодексу (2947-14) підлягає поділу. Переоформлення в подальшому земельної ділянки на іншу особу не впливає на право позивачки у спільному майні.
А тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.
Проте не може залишатись в силі і рішення суду першої інстанції, оскільки частково задовольняючи позов і виділяючи позивачці частину будинку з надвірними будівлями, суд не визначив розміри часток сторін у спільному майні та не визнав за позивачкою право власності на це нерухоме майно.
Ураховуючи наведене, судові рішення суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Червоноармійського міського суду Житомирської області від 19 лютого 2007 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 21 вересня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г. Ярема Судді: Є.Ф. Левченко Л.М. Лихута Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін