розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Сантехніка ЗАЗ" про стягнення заборгованості по вихідній допомозі та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и л а:

У січні 2007 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що 27 вересня 2006 року його було звільнено з роботи наказом № 333-к у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю та умов колективного договору (ч. 3 ст. 38 КЗпП України (322-08) ). У день звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку. На неодноразові звернення до адміністрації підприємства з приводу проведення повного розрахунку відповідач йому відмовив.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь вихідну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за затримку розрахунку та відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 7 червня 2007 року позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 6 370 грн. 38 коп. вихідної допомоги та 16 987 грн. 52 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 вересня 2006 року до 7 червня 2007 року.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 3 вересня 2007 року зазначене рішення суду в частині стягнення 6 370 грн. 38 коп. вихідної допомоги змінено та суму виплати вихідної допомоги визначено у 5 069 грн. 28 коп. У решті рішення залишено без зміни.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить вказані судові рішення змінити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити рішення про задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України (1618-15) рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, районний суд виходив із того, що з 1 листопада 2005 року до 27 вересня 2006 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, звільнений за власним бажанням на підставі наказу № 333-к у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю та умов колективного договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (322-08) .

Однак у день звільнення повного розрахунку з ним відповідач не провів, а тому, відповідно до вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП України (322-08) з останнього підлягає стягненню заборгованість по вихідній допомозі та за затримку розрахунку при звільненні з дати звільнення до дати ухвалення рішення судом, а саме з 27 вересня 2006 року до 7 червня 2007 року.

Апеляційний суд, змінюючи рішення в частині стягнення вихідної допомоги, послався на довідку, в якій середній заробіток указано в сумі 1 689 грн. 76 коп. і на підставі цієї довідки визначив розмір вихідної допомоги - 5 069 грн. 28 коп. (1689 грн. 76 коп. х 3 міс.).

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

У порушення вимог ст. 213 ЦПК України (1618-15) суд як першої, так і апеляційної інстанції не витребували довідку про середню заробітну плату ОСОБА_1, яка відповідала би вимогам постанови КМ України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) зі змінами.

У справі є довідки про середній заробіток позивача. В одній (а.с. 38) зазначена загальна сума середнього заробітку 1 673 грн. 94 коп., з якої робив розрахунки районний суд, а в другій довідці (а.с. 77), з якої виходив апеляційний суд, зазначена сума середнього заробітку 1 689 грн. 76 коп.

Районний суд, стягуючи на користь позивача 6 370 грн. 38 коп. заборгованості по вихідній допомозі та за затримку розрахунку при звільненні 16 987 грн. 52 коп., у рішенні, в порушення вимог ст. 213 ЦПК України (1618-15) , не навів ніяких розрахунків.

Апеляційний суд, змінюючи рішення районного суду лише в частині розміру вихідної допомоги (замість 6 370 грн. 38 коп. стягнув 5 069 грн. 28 коп.) не врахував, що районний суд за затримку розрахунку при звільненні використовував іншу довідку про середній заробіток ОСОБА_1, однак в цій частині залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

Крім того, позивач просив відшкодувати йому моральну шкоду, однак суд з цього питання рішення не постановив. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на вказане порушення.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, зазначені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 7 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 3 вересня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.