розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення та визначення порядку користування жилим приміщенням,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 пред'явив в суді позов до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення та визначення порядку користування жилим приміщенням.

Зазначав, що відповідно до договору купівлі-продажу від 22 серпня 2002 року під час шлюбу з відповідачкою ним була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1 площею 57,5 кв.м., право власності на яку також зареєстровано за ним.

Після розірвання шлюбу у листопаді 2004 року, він позбавлений можливості користуватися житлом, оскільки відповідачка змінила замки на вхідних дверях, відібрала технічний паспорт на квартиру та не впускає його у квартиру, чим перешкоджає йому в користуванні власністю.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив усунути перешкоди у користуванні квартирою, вселити його, а також визначити порядок користування квартирою, виділивши йому в користування кімнату площею 15,9 кв.м., а відповідачці з двома неповнолітніми дітьми кімнати площею 12 кв.м. та 7,7 кв.м., підсобні приміщення залишити в загальному користуванні.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 5 березня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом його вселення в квартиру. Визначено порядок користування спірною квартирою: виділено ОСОБА_1 в користування кімнату розміром 15,9 кв.м.; виділено ОСОБА_2 з урахуванням інтересів дітей в користування кімнати розміром 12,0 кв.м. та 7,7 кв.м.; у загальному користуванні залишено коридор, кухню, туалет, ванну кімнату та комору.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2007 року рішення районного суду в частині визначення порядку користування спірною квартирою скасовано і в цій частині постановлено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У решті - рішення районного суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 391 УРСР власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Встановивши, що відповідачка змінила замки на вхідних дверях квартири, чим перешкоджає позивачу в користуванні власністю, суд підставно задовольнив його вимоги та вселив в спірну квартиру. З такими висновками суду першої інстанції обгрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції.

Рішення судів у зазначеній частині відповідають матеріалам справи та вимогам закону, тому підстав для їх скасування в цій частині не вбачається.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку користування спірною квартирою та постановляючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що підстави для виділення ОСОБА_1 у користування кімнати розміром 15,9 кв.м. відсутні, оскільки встановлення такого порядку користування квартирою суттєво погіршує права інших співвласників квартири, якими є в рівних частках відповідачка та двоє неповнолітніх дітей сторін.

Проте погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України (1618-15) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 355 ЦК України (435-15) право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до договору купівлі-продажу від 22 серпня 2002 року під час шлюбу була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1 площею 57,5 кв.м., право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1.

Визнаючи право власності на спірну квартиру по 1/4 частині за відповідачкою та неповнолітніми дітьми, апеляційний суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки такі вимоги ніким не заявлялися.

За таких обставин рішення апеляційного суду в зазначеній частині не можна визнати законним і воно підлягає скасуванню.

Не може залишатися в силі в цій частині і рішення суду першої інстанції, оскільки він належним чином не з'ясував права та обов'язки сторін в даних правовідносинах і норми права, якими вони регулюються.

Заперечуючи проти позову в частині запропонованого позивачем порядку користування квартирою, відповідачка зазначала, що такий порядок суттєво погіршує права власності на спірну квартиру її та дітей, оскільки вони всі в рівних частках є її співвласниками.

Проте на порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України (1618-15) суд не роз'яснив їй право на пред'явлення відповідного позову.

Ураховуючи наведене, постановлені по справі в зазначеній частині рішення судів підлягають скасуванню, а справа в цій частині направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 5 березня 2007 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2007 року в частині встановлення порядку користування квартирою скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті - рішення залишити без зміни.