розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соцстрахування населення від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області (далі - Відділення) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2007 року,

встановила:

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що тривалий час працював на підприємствах ВАТ "Краснодонвугілля" на посаді механіка добувної дільниці і його робота була пов'язана зі шкідливими умовами праці. Стаж роботи склав понад 24 роки.

23 червня 2004 року за висновком МСЕК йому вперше була встановлена стійка втрата працездатності в розмірі 15 % та встановлена потреба в додаткових видах допомоги - медикаментозне лікування за показниками.

9 червня 2006 року висновком МСЕК при повторному огляді підтверджена стійка втрата працездатності в розмірі 15 % і потреба в медикаментозному лікуванні.

Посилаючись на те, що професійним захворюванням йому заподіяно моральні страждання, що виражаються в переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, переведенням на іншу роботу, через виявлене професійне захворювання, просив стягнути з відповідача 75 тис. грн. моральної шкоди.

Рішенням Краснодонського міського суду Луганської області від 10 жовтня 2007 року стягнуто з Відділення на користь ОСОБА_1

5 тис. грн. моральної шкоди, у іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2007 року рішення Краснодонського міського суду від 10 жовтня 2007 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2007 року скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1, працюючи на підприємствах ВАТ "Краснодонвугілля" більше ніж 23 роки, унаслідок роботи в шкідливих умовах отримав професійне захворювання.

Висновком МСЕК від 23 червня 2004 року йому було вперше встановлено 15 % втрати працездатності, що було підтверджено 9 червня 2006 року при повторному огляді.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди на підставі підп."е", п. 1 ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності " (1105-14) , суд першої інстанції виходив із факту спричинення йому моральної шкоди професійним захворюванням та обов'язку відповідача відшкодувати шкоду.

При цьому суд дійшов правильного висновку, що припинення згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) виплат Фондом щодо відшкодування моральної шкоди не позбавляє позивача права на відшкодування моральної шкоди, що передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) .

Ухвалюючи рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, апеляційний суд не застосував закон, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, і помилково виходив із того, що правових підстав для стягнення моральної шкоди немає, оскільки з 1 січня 2006 року дія підп. "е" п. 1 і ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності " (1105-14) у частині виплати відшкодування моральної шкоди була призупинена законами України "Про Державний бюджет України" на відповідні роки, а з 2007 року скасовано ці положення Закону та з указаного часу відшкодування моральної шкоди в грошовому виразі потерпілим на виробництві не передбачено.

При цьому апеляційний суд не врахував ту обставину, що страховий випадок із ОСОБА_1 настав 23 червня 2004 року, коли йому вперше було встановлено стійку втрату працездатності у зв'язку з перенесеним захворюванням.

Ураховуючи, що право на відшкодування моральної шкоди виникло в позивача з 23 червня 2004 року, дія Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) на правовідносини сторін не поширюється.

Таким чином, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права щодо відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з чим відповідно до ст. 339 ЦПК України (1618-15) рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2007 року скасувати, залишити в силі рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 10 жовтня 2007 року.