розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1\2 частину будівлі та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном, виселення та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2006 року позивач звернулась до суду з зазначеним позовом про стягнення з ОСОБА_2 на його користь боргу в сумі 20000 грн. та 15% за користування коштами, посилаючись на те , що відповідач перед купівлею спірного будинку позичив у нього 20000 грн., які зобов'язався повернути у 2003 році. Проте у вказаний строк не повернув та 23 лютого 2005 року написав розписку, у якій зобов'язався вирішити проблему боргу шляхом оформлення на нього половини купленого будинку. Однак, борг так і не повернув, а також не оформив на нього права власності на половину будинку. Тому просив суд стягнути на його користь суму боргу та 15% річних від цієї суми.

Протягом розгляду справи позивач змінив предмет позову та просив визнати за ним право на 1\2 частину будівлі АДРЕСА_1, посилаючись на те, що будинок був куплений за їх спільні кошти, а саме : за його кошти, які були відповідачем взяті у борг та кошти відповідача. В подальшому у 2005 році за власні кошти ним зроблено ремонт цокольного приміщення та витрачено особисті кошти на ремонт другого поверху в розмірі 122828 грн.

Під час судового розгляду, 10 лютого 2007 року, ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до позивача про усунення перешкод в користуванні зазначеним об'єктом незавершеного будівництва, виселення останнього з спірного будинку та стягнення з ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 7 серпня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні незавершеним будівництвом та виселено відповідача із спірного будинку, в задоволенні позову ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 10 грудня 2007 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 7 серпня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що між сторонами відповідно до ст. ст. 1130, 1134 ЦК України (435-15) існувала домовленість про створення спільної власності з моменту придбання спірного будівництва. Тому незалежно від розміру внесених коштів у його придбання та на ремонт, їх частки у праві власності є рівними.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

В ідповідно до наданих у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадянина на житловий будинок" (v0007700-91) з наступними змінами та доповненнями роз'яснень, ст. 112 ЦК УРСР (1540-06) , ст. 17 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 року (697-12) щодо набуття права власності, інші особи, що брали участь в будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності не вправі вимагати визнання права власності на будинок, вони мають лише право на відшкодування своїх витрат здійснених на ремонт, якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

З матеріалів справи вбачається, що спірний незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 був придбаний на ім'я відповідача ОСОБА_2, за договором купівлі-продажу від 26 вересня 2000 року. Цей договір позивач до листопада 2006 року не оспорював. У первинному позові просив повернути лише борг та кошти, витрачені на ремонт зазначеного будинку.

При цьому в первинній позовній заяві ОСОБА_1 не посилався на те, що за взаємною угодою з ОСОБА_2 та на спільні кошти був куплений будинок. Навпаки, він наполягав на поверненні боргу, який ОСОБА_2 взяв у нього у вересні 2000 року та не повернув, при цьому посилався на зазначену розписку від 23 лютого 2005 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, апеляційний суд в порушення ст.213 ЦПК України (1618-15) та вищезазначених роз"ясень Пленуму Верховного Суду України, не навів в рішенні доказів про наявність у сторін угоди про купівлю будинку на спільні кошти. Свої висновки щодо наявності зазначеної угоди між сторонами апеляційний суд обгрунтував показами свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Проте, згідно положень ст. 46 ЦК УРСР (1540-06) , що діяла у період укладення договору купівлі-продажу від 26 вересня 2000 року, недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (ст. 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися на підтвердження угоди на показання свідків. Тому висновки, зроблені апеляційним судом, не грунтуються на чинному того часу законодавстві. Щодо розписки, на яку посилається як на доказ угоди про створення спільної власності, судом першої інстанції дана правильна оцінка про те, що вона свідчить про існування між сторонами боргу та лише про наміри відповідача вирішити проблеми боргу і не є угодою сторін про набуття права власності на спірний будинок.

Оскільки судом апеляційної інстанції висновки зроблені лише на припущеннях про обставини справи, на яких не можна було ухвалювати рішення, а також застосовано законодавство, яке не підлягало застосуванню, у суду апеляційної інстанції не було законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно досліджені обставини справи, висновки грунтуються на зібраних доказах, правильно застосовані норми матеріального закону і тому апеляційним судом помилково скасоване рішення районного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 10 грудня 2007 року скасувати та залишити без змін рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 7 серпня 2007 року.