розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1до обласного комунального закладу "Харківський державний академічний театр імені Т.Г. Шевченка" (далі - Театр) про стягнення сум повного розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2007 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Театру, в якому просила стягнути з відповідача несплачені їй при звільненні суми, які складаються з: оплати часу простою; компенсації за невикористані відпустки за період 2002-2004 років; оплати лікарняних за період з 22 січня до 5 лютого 2004 року та з 10 серпня до 31 серпня 2004 року; вихідної допомоги при звільненні; середнього заробітку за час несплати грошової суми за рішенням Дзержинського районного суду від 31 травня 2005 року та моральної шкоди.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на її користь вихідну допомогу в розмірі 14 280 грн., у решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2007 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що 10 листопада 2004 року ОСОБА_1 звільнена з Театру згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (322-08) .

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 травня 2005 року ОСОБА_1 відмовлено в позові про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу; змінено формулювання причини звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України (322-08) - замість з підстав скорочення штату на скорочення чисельності працівників. Стягнуто невиплачену заробітну плату за час роботи в 2002-2004 роках у розмірі - 3 680 грн. 80 коп. та за час простою у вересні - листопаді 2004 року в розмірі 592 грн. (ас. 13-15).

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення доплати за час простою (з урахуванням збільшення розміру мінімальної заробітної плати); грошової компенсації за невикористані відпустки, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для їх стягнення.

Вирішуючи зазначені вимоги по суті, суд першої інстанції правильно виходив із того, що згідно з нормою ч. 2 ст. 233 КЗпП України (322-08) на зазначені вимоги позивачки, які стосуються виплат, що входять до структури заробітної плати (ст. ст. 1, 2 Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , п. п. 1.2, 1.4., 2.23 Iнструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 11 грудня 1995 року № 323 (z0465-95) (зареєстрованої

в Міністерстві Юстиції України 21 грудня 1995 року за № 465/1001)

(далі - Iнструкція)), не поширюється норма ч. 1 ст.233 КЗпП України (322-08) щодо обмеження строку звернення до суду, оскільки відповідно до ч. 2 цієї норми право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежено будь-яким строком.

У зв'язку із зазначеним рішенням апеляційного суду, яким скасовано в цій частині рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у позові з підстав пропуску строку звернення до суду, установленого ч.1 ст.233 КЗпП України (322-08) , підлягає скасуванню із залишенням у цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Що стосується рішення апеляційного суду в частині позову ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги на підставі ст. 44 КЗпП України (322-08) у зв'язку з її звільненням згідно з ч.1 ст. 40 КЗпП України (322-08) , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ( ст. 117 КЗпП України (322-08) ), допомоги з непрацездатності, моральної шкоди й грошових сум за затримку виплат відповідно до рішення суду від 31 травня 2005 року, то воно відповідає вимогам ст. ст. 1, 2, Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , п. п. 4.1, 4.6 Iнструкції, та узгоджується з ч. 1 ст. 233 КЗпП України (322-08) .

З урахуванням наведеного, керуючись ст. ст. 366 - 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2007 року в частині скасування рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2007 року з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1в позові про стягнення оплати за час простою, грошової компенсації за невикористані відпустки з підстав пропуску строку звернення до суду скасувати та залишити в цій частині рішення суду першої інстанції. У решті - рішення апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2007 року залишити без змін.