РIШЕННЯ
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2008 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Берднік I.С.,
Лященко Н.П.,
Костенка А.В.,
Прокопчука Ю.В.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2, третя особа - ВПР і МР Київського РВ ОМУ УМВС України в
Одеській області, про усунення перешкод у здійсненні права
власності, зняття з реєстраційного обліку, виселення; за
зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи:
БМУ-463 "Чорноморгідробуд", орган опіки та піклування Київської
районної державної адміністрації Одеської міської ради, про
визнання свідоцтва про право власності недійсним, визнання права
власності, усунення перешкод у здійсненні права власності та
зняття з реєстраційного обліку,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2007 року ОСОБА_1 пред'явила в суді позов до ОСОБА_2
про усунення перешкод у здійсненні права власності, зняття з
реєстраційного обліку та виселення.
Зазначала, що відповідно до свідоцтва про право власності від
13 квітня 2000 року вона є власником квартири АДРЕСА_1.
У 2003 році її син, ОСОБА_3, зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 У
2005 році позивачка дала згоду на прописку у квартиру відповідачки
й онуки, ОСОБА_4, які проживали у квартирі разом з її сином. За
вищевказаною адресою прописані та проживають відповідачка та її
діти - ОСОБА_5 і ОСОБА_4 У 2006 році шлюб між її сином і
відповідачкою розірвано, але ОСОБА_2 продовжує мешкати в спірній
квартирі, відмовляється знятися з реєстраційного обліку та
звільнити квартиру, змінила замки на вхідних дверях.
Посилаючись на те, що відповідачка своїми діями перешкоджає в
реалізації права власності на квартиру, позивачка просила
задовольнити позов.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 звернулася до суду із
зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про
право власності недійсним, визнання права власності на частину
квартири, усунення перешкод у здійсненні права власності та зняття
з реєстраційного обліку.
Зазначала, що з 1998 року вона перебувала у фактичних шлюбних
відносинах із сином відповідачки, ОСОБА_3. У 1999 році вони
вирішили придбати спірну квартиру, яка коштувала 13 500 доларів
США. Оскільки достатньої кількості грошей у них не було, вона
позичила 10 000 доларів США у свого брата, а ОСОБА_3 додав до цієї
суми ще 3 500 доларів США. Зазначену суму грошей вони передали
відповідачці для оформлення спірної квартири на позивачку та
ОСОБА_3.Позивачка вважала себе та ОСОБА_3 співвласниками квартири.
Оскільки придбана квартира потребувала капітального ремонту,
позивачка позичила у свого брата 10 000 доларів США на ремонт
квартири, що підтверджується розпискою від 27 квітня 2000 року.
У 2003 році позивачка зареєструвала шлюб із ОСОБА_3., від
якого народилася донька - ОСОБА_4
23 березня 2005 року вона разом із дітьми була зареєстрована
у квартирі, а в подальшому їй стало відомо, що у квартирі
зареєстровані ОСОБА_1 і ОСОБА_6.
У 2006 році шлюб було розірвано.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 ввела її в оману, оформила
спірну квартиру на себе та довгий час це приховувала, позивачка
просила визнати свідоцтво про право власності на квартиру від 13
квітня 2000 року, видане на ім'я ОСОБА_1, недійсним; визнати за
нею та її колишнім чоловіком, ОСОБА_3., право власності на спірну
квартиру по S частині за кожним; зобов'язати ОСОБА_1 та ОСОБА_6
знятися з реєстраційного обліку в спірній квартирі.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2007
року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської
області від 7 листопада 2007 року, позов ОСОБА_1 задоволено:
зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в реалізації права власності
ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1; виселено ОСОБА_2 разом із дітьми:
ОСОБА_5, ОСОБА_4 - із зазначеної квартири та зобов'язано зняти їх
з реєстраційного обліку. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2
відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 просить
скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на неправильне
застосування судами норм матеріального права та порушення норм
процесуального права, і справу направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суди першої та
апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідно до вимог ст.
321 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
право власності є непорушним і ніхто не
може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його
здійсненні.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки
вони зроблені з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до ст. 156 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
члени сім'ї
власника квартири, в тому числі і колишні, користуються жилим
приміщенням нарівні з власником. Їх право користування жилим
приміщенням урегульовано житловим законодавством, згідно з яким
ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або
обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в
порядку, передбачених законом (ч. 3 ст. 9 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
).
Судом установлено, що відповідно до договору від 12 березня
1999 року № 28 про дольову участь у будівництві житлового будинку,
в якому розташована спірна квартира, ОСОБА_1 оплатила вартість
житлової площі в розмірі 12 459 доларів США (а.с. 35).
На підставі свідоцтва про право власності від 13 квітня 2000
року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 5).
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 12
грудня 2003 року до 26 грудня 2006 року, від якого мають доньку -
ОСОБА_4
Відповідно до довідки з будинкової книги від 9 лютого 2007
року про склад сім'ї та реєстрації в спірній квартирі
зареєстровані: ОСОБА_1 з 31 січня 2007 року; ОСОБА_2 і двоє її
дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - з 23 березня 2005 року; ОСОБА_6. з 26
січня 2007 року (а.с. 7). А фактично проживають відповідачка
ОСОБА_2 та двоє її дітей.
Судом установлено, що ОСОБА_2 разом із дітьми вселилася в
спірну квартиру як дружина сина позивачки, тобто вони проживали на
правах членів сім'ї позивачки, а з часу розлучення - як колишні
члени її сім'ї.
Отже, сторони нарівні мають право користування спірним
житлом.
Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій
дійшли хибного висновку про задоволення позову ОСОБА_1
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової
перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно й
правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального
права, - оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову
ОСОБА_1 підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового
рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Дослідивши забрані у справі докази та давши їм належну
правову оцінку, суди дійшли обгрунтованого висновку про
відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог
ОСОБА_2
Рішення суду в цій частині відповідає матеріалам справи та
вимогам закону, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 9, 156 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
, ст. ст. 336,
341 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів Судової палати у
цивільних справах Верховного Суду України
в и р і ш и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити
частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2007
року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 7 листопада
2007 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасувати та в цій
частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1
відмовити.
У решті - постановлені судові рішення залишити без змін.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.В. Патрюк
Судді:
I.С. Берднік
А.В. Костенко
Н.П. Лященко
Ю.В. Прокопчук